Що вмикає опція strict і чому її не варто вимикати?

strict - не одна перевірка, а набір строгих опцій, увімкнених разом:

• noImplicitAny - помилка, якщо тип не можна вивести і він став би any (параметри функцій без типів);
• strictNullChecks - null і undefined - окремі типи. string не може бути null, і компілятор змушує перевірити значення перед використанням. Найважливіша з усіх;
• strictFunctionTypes - коректна (контраваріантна) перевірка параметрів функцій;
• strictBindCallApply - перевірка аргументів bind, call, apply;
• strictPropertyInitialization - поля класу мають бути ініціалізовані в конструкторі;
• noImplicitThis - помилка на this з неявним типом any;
• useUnknownInCatchVariables - змінна в catch має тип unknown, а не any;
• alwaysStrict - режим 'use strict' у кожному файлі (у TypeScript 7 його вже не можна вимкнути).

function greet(user: { name: string } | null) {
  return user.name;   // з strictNullChecks: помилка 'user' is possibly 'null'
}

З TypeScript 6.0 strict увімкнено за замовчуванням. Проєкт, що покладався на старе значення false, має явно вказати "strict": false - і це сигнал, що варто планувати перехід.

Чому не вимикати:

• без strictNullChecks TypeScript мовчить про найпоширеніші помилки виконання - Cannot read properties of undefined;
• без noImplicitAny значна частина коду фактично не типізована;
• нові опції строгості з'являються в наборі з новими версіями - проєкт зі strict: true отримує їх автоматично.

Міграція великого проєкту, де одразу тисячі помилок:

• вмикати опції по одній (strict: false + окремі прапорці), починаючи з noImplicitAny і strictNullChecks;
• або вмикати strict для нових каталогів через окремі конфіги чи інструменти поступової міграції.

Понад strict корисні noUncheckedIndexedAccess, exactOptionalPropertyTypes, noImplicitOverride, noFallthroughCasesInSwitch - вони в набір strict не входять і вмикаються окремо.

Докладніше в документації: Опція strict