Увійти Реєстрація
Вакансії
Вакансії Laravel Компанії Статистика
Підготовка
Як підготуватися Співбесіди Тестування Документація
Блог
Всі статті Серії
Екосистема
Пакети Ресурси Проєкти Інструменти Події Відео
Інше
Про нас Реклама

Питання на співбесіді з Docker

Питання з реальних співбесід з відповідями: Laravel і PHP, бази даних, JavaScript і фронтенд, Git, Docker, API, безпека й архітектура. Тими самими темами, що й тести.

100 питань

Мережевий драйвер визначає, як контейнер підключений до мережі хоста й до інших контейнерів.

bridge (за замовчуванням) - контейнер отримує власну мережеву «картку» у віртуальній мережі всередині хоста. Ззовні він недоступний, доки порт не опубліковано (-p 8080:80). Контейнери в одній bridge-мережі бачать один одного.

host - контейнер використовує мережу хоста напряму, без ізоляції:

docker run --network host nginx   # nginx слухає порт 80 самого хоста
  • плюс: немає накладних витрат на трансляцію адрес, корисно для програм з великим мережевим навантаженням чи багатьма портами;
  • мінус: немає мережевої ізоляції, порти контейнера конфліктують з портами хоста, -p ігнорується. На Docker Desktop (macOS, Windows) працює з обмеженнями, бо «хост» - це віртуальна машина.

none - лише локальний інтерфейс (lo), жодної мережі. Для задач, яким мережа не потрібна й не повинна бути доступною: обробка файлів, генерація звітів з недовірених даних.

Інші драйвери:

  • overlay - мережа поверх кількох хостів (Docker Swarm), контейнери на різних серверах спілкуються як в одній мережі;
  • macvlan / ipvlan - контейнер отримує власну адресу в фізичній мережі, як окремий пристрій. Для інтеграції зі старими системами, що очікують окремий IP;
  • плагіни сторонніх постачальників.
docker network ls
docker network create app-net
docker run --network app-net --name db postgres:18

Практичне правило: для застосунків - власні bridge-мережі (Compose створює їх автоматично). host - лише коли є виміряна потреба, бо він прибирає один із шарів ізоляції. none - для ізольованої обробки даних.

Докладніше в документації: Мережеві драйвери Docker

Публікація порту (-p) відкриває доступ до контейнера ззовні: трафік на порт хоста перенаправляється в контейнер. На відміну від EXPOSE у Dockerfile, який лише документує порт, -p справді змінює мережеві правила хоста.

docker run -p 8080:80 nginx              # 0.0.0.0:8080 - на ВСІХ інтерфейсах хоста
docker run -p 127.0.0.1:8080:80 nginx    # лише з самого хоста
docker run -p 10.0.0.5:8080:80 nginx     # лише на конкретному інтерфейсі

Ключова різниця: без вказаної адреси порт публікується на всіх мережевих інтерфейсах (0.0.0.0 і ::) - тобто доступний з інтернету, якщо сервер має публічну адресу.

Типова аварія: на сервері в compose.yaml бази даних залишили з розробки:

services:
  postgres:
    ports:
      - "5432:5432"   # база доступна всьому інтернету

Сканери знаходять відкриті бази й Redis за хвилини. Через те, що Docker керує правилами фаєрвола сам, ufw таку публікацію не блокує.

Як правильно:

  • сервісам, до яких звертаються лише інші контейнери (база, Redis, черги), - не публікувати порти взагалі: контейнери в одній мережі звертаються один до одного за іменем сервісу (postgres:5432) без публікації;
  • доступ з хоста для розробки чи адміністрування - 127.0.0.1:5432:5432, а на сервері - SSH-тунель;
  • назовні - лише зворотний проксі (Nginx, Caddy, Traefik) на 80/443.
services:
  postgres:
    ports:
      - "127.0.0.1:5432:5432"

Перевірити, що реально опубліковано: docker ps (колонка PORTS) чи ss -tlnp на хості.

Докладніше в документації: Публікація портів

Docker створює мережу з назвою bridge автоматично, і docker run без --network підключає контейнери саме до неї. Але для застосунків документація Docker радить власні (user-defined) bridge-мережі.

docker network create app-net
docker run -d --network app-net --name db postgres:18
docker run -d --network app-net --name web myapp

Відмінності:

1. DNS за іменами контейнерів. У власній мережі контейнер web звертається до бази як db:5432 - вбудований DNS Docker розв'язує ім'я в поточну IP-адресу. У мережі за замовчуванням імен немає - лише IP, які змінюються після перезапуску (застарілий --link для цього вже не рекомендований).

2. Ізоляція. Усі контейнери без явної мережі потрапляють в одну спільну мережу bridge і можуть «бачити» один одного. Власні мережі відокремлюють проєкти й групи сервісів: контейнер з однієї мережі не дістанеться до бази в іншій.

3. Підключення «на льоту». Контейнер можна приєднати до власної мережі чи від'єднати без перезапуску: docker network connect app-net web.

4. Налаштування (підмережа, MTU, внутрішня мережа без виходу в інтернет) задаються для кожної мережі окремо.

Docker Compose робить це автоматично: для проєкту створюється мережа <проєкт>_default, і сервіси звертаються один до одного за іменами сервісів. Тому в Laravel-проєкті з Compose у .env пишуть DB_HOST=mysql, а не IP.

Корисний прийом безпеки - кілька мереж:

services:
  proxy:
    networks: [frontend]
  app:
    networks: [frontend, backend]
  db:
    networks: [backend]

networks:
  frontend:
  backend:
    internal: true   # без виходу в інтернет

Зворотний проксі не має доступу до бази, а база не може сама звертатися в інтернет.

Докладніше в документації: Драйвер bridge

За замовчуванням процес у контейнері працює від root (UID 0). Перевірити просто: docker run --rm alpine id - покаже uid=0(root).

Чому це небезпечно, якщо контейнер ізольований? Ізоляція не абсолютна:

  • root у контейнері - той самий root ядра, що й на хості (без user namespaces). Вразливість у ядрі чи середовищі виконання, помилкова конфігурація (--privileged, змонтований docker.sock, змонтовані каталоги хоста) - і процес отримує права root на хості;
  • змонтовані каталоги: root у контейнері може змінювати й видаляти файли хоста в bind mount, створювати файли, які потім не видалиш без sudo;
  • зламаний застосунок (RCE через вразливість у коді) отримує повні права всередині контейнера: встановити інструменти, змінити бінарні файли, читати всі файли.

Як запустити від звичайного користувача:

RUN addgroup -g 1000 app && adduser -u 1000 -G app -D app
USER app

або під час запуску:

docker run --user 1000:1000 myapp
services:
  app:
    user: "1000:1000"

Що зазвичай ламається і як виправити:

  • порти нижче 1024 - звичайний користувач їх не відкриє. Застосунок слухає 8080, а зовні публікується -p 80:8080;
  • права на каталоги для запису (storage, bootstrap/cache у Laravel) - chown при збиранні образу;
  • bind mount у розробці - UID у контейнері має збігатися з UID користувача на хості, інакше файли належатимуть «чужому» користувачу. Laravel Sail для цього використовує змінні WWWUSER/WWWGROUP.

Офіційні образи: php-fpm запускає робочі процеси від www-data, хоча головний процес стартує від root; nginx має варіанти nginx-unprivileged. Для власних образів USER - стандартна практика, а сканери безпеки й Kubernetes-політики (runAsNonRoot) перевіряють це автоматично.

Докладніше в документації: Запуск контейнерів

Віртуальна машина має власне ядро ОС, що працює поверх гіпервізора. Контейнер - звичайний процес хоста, який ділить ядро з хостом і з іншими контейнерами, але бачить обмежене «оточення».

Два головні механізми ядра Linux:

1. Простори імен (namespaces) - що процес бачить:

  • PID - власне дерево процесів; процес контейнера має PID 1 всередині й не бачить процесів хоста;
  • network - власні інтерфейси, адреси, таблиці маршрутизації, порти;
  • mount - власна файлова система (образ + томи);
  • UTS - власне ім'я хоста;
  • IPC - власні черги повідомлень і спільна пам'ять;
  • user (опційно) - відображення користувачів: root усередині може бути звичайним користувачем ззовні.

2. Контрольні групи (cgroups) - скільки ресурсів процес може використати: пам'ять, процесор, кількість процесів, ввід-вивід. Саме cgroups реалізують --memory, --cpus, --pids-limit.

Додаткові шари захисту: обмежені можливості (capabilities) root, профіль seccomp (заборонені системні виклики), AppArmor/SELinux.

Що з цього випливає:

  • контейнери легкі: старт - мілісекунди, накладні витрати мінімальні, бо немає окремого ядра й гостьової ОС;
  • ізоляція слабша, ніж у ВМ: вразливість у ядрі хоста потенційно доступна з будь-якого контейнера. Тому недовірений код (код користувачів, багатоорендні платформи) часто запускають у пісочницях з додатковою ізоляцією - gVisor, Kata Containers, Firecracker;
  • ядро одне: Linux-контейнер не запуститься на ядрі Windows напряму. Docker Desktop на macOS і Windows запускає контейнери всередині легкої Linux-віртуальної машини;
  • «контейнер - це межа безпеки» з обережністю: для довірених застосунків вона достатня, але не варто покладатися на неї як на єдиний захист.

Перевірити простори імен процесу: ls -l /proc/<pid>/ns на хості.

Докладніше в документації: Безпека Docker Engine

Docker Compose описує багатоконтейнерне оточення одним файлом: сервіси, мережі, томи, секрети. Одна команда docker compose up піднімає все разом.

# compose.yaml
services:
  app:
    build: .
    ports:
      - "127.0.0.1:8000:8000"
    environment:
      DB_HOST: postgres
    depends_on:
      postgres:
        condition: service_healthy
    volumes:
      - .:/var/www/html

  postgres:
    image: postgres:18
    environment:
      POSTGRES_PASSWORD: secret
    volumes:
      - pgdata:/var/lib/postgresql
    healthcheck:
      test: ["CMD", "pg_isready", "-U", "postgres"]
      interval: 5s

volumes:
  pgdata:

Основні розділи верхнього рівня:

  • services - контейнери з образом чи інструкціями збирання, портами, змінними, томами, залежностями;
  • volumes - іменовані томи для даних, що мають переживати перестворення контейнерів;
  • networks - мережі (за замовчуванням створюється одна для всього проєкту);
  • secrets, configs - файли конфігурації й секретів;
  • name - назва проєкту (префікс для контейнерів, мереж, томів).

Чому без version: колись файли починалися з version: "3.8", і версія визначала доступні можливості. Тепер Compose реалізує єдину Compose Specification - поле version застаріле й ігнорується. Сучасний Compose виводить попередження: «the attribute version is obsolete». Його можна просто видалити.

Назва файлу: рекомендована - compose.yaml (також підтримуються compose.yml і старі docker-compose.yml). Команда - docker compose (вбудований плагін, Compose v2), а не окрема програма docker-compose першої версії.

Корисні команди:

docker compose up -d            # запустити у фоні
docker compose ps               # стан сервісів
docker compose logs -f app      # логи сервісу
docker compose down             # зупинити й видалити контейнери й мережі (томи лишаються)
docker compose config           # підсумкова конфігурація після підстановки змінних і злиття файлів

docker compose config - найкорисніша команда для налагодження: показує, що Compose реально «бачить».

Докладніше в документації: Специфікація Compose

Тут дві різні речі, які часто плутають: змінні для самого файлу Compose і змінні всередині контейнера.

1. Підстановка (interpolation) - Compose заміняє ${...} у compose.yaml до запуску контейнерів. Значення беруться з оточення shell і з файлу .env поруч із compose.yaml:

services:
  app:
    image: myapp:${APP_VERSION:-latest}       # за замовчуванням latest
    ports:
      - "${APP_PORT:-8000}:8000"
    environment:
      DB_HOST: ${DB_HOST:?DB_HOST is required} # помилка, якщо не задано
  • ${VAR:-default} - значення за замовчуванням, якщо змінна порожня чи не задана;
  • ${VAR:?повідомлення} - зупинити з помилкою, якщо не задана;
  • $$ - буквальний знак долара.

2. Змінні контейнера - потрапляють в оточення процесу всередині:

services:
  app:
    environment:            # явно в compose.yaml
      APP_ENV: local
    env_file:               # з файлу - усі змінні файлу йдуть у контейнер
      - .env.docker

Ключова різниця: .env поруч із compose.yaml не передається в контейнер автоматично - він лише використовується для підстановки ${...}. А env_file передає змінні в контейнер, але не бере участі в підстановці.

Плутанина з Laravel: у Laravel-проєкті .env - це ще й файл конфігурації застосунку. Laravel Sail використовує це: той самий .env і для підстановки в compose.yaml (${APP_PORT}, ${FORWARD_DB_PORT}), і для застосунку, який читає його з каталогу проєкту через bind mount.

Пріоритет змінних контейнера (від вищого): docker compose run -e, environment у файлі, env_file, ENV в образі.

Перевірка: docker compose config показує файл після підстановки - видно, яке значення реально потрапило.

Безпека: .env з секретами - у .gitignore. Для продакшену секрети краще передавати механізмом секретів, а не змінними (їх видно в docker inspect).

Докладніше в документації: Підстановка змінних у Compose

Обидві команди виконують команду «в сервісі», але по-різному.

docker compose exec - виконує команду в уже запущеному контейнері сервісу:

docker compose exec app php artisan migrate
docker compose exec app sh                       # оболонка в працюючому контейнері
docker compose exec -u root app apk add htop     # від іншого користувача
  • контейнер має бути запущений;
  • команда бачить той самий стан: файли, процеси, змінні оточення, з'єднання;
  • після завершення контейнер продовжує працювати.

docker compose run - створює новий тимчасовий контейнер з конфігурації сервісу й виконує в ньому команду:

docker compose run --rm app composer install
docker compose run --rm app php artisan test
docker compose run --rm --no-deps node npm run build
  • працює, навіть якщо сервіс не запущено;
  • за замовчуванням запускає залежності (depends_on) - --no-deps вимикає це;
  • не публікує порти сервісу (щоб не конфліктувати із запущеним), якщо не вказати --service-ports;
  • --rm - видалити контейнер після завершення, інакше накопичуються зупинені контейнери.

Коли що:

Задача Команда
міграції, tinker, черга в робочому оточенні exec
подивитися, що відбувається в працюючому контейнері exec
одноразова задача без запущеного сервісу (встановлення залежностей, тести в CI) run --rm
команда в чистому оточенні, щоб не зачіпати запущений контейнер run --rm

Laravel Sail обгортає саме ці команди: sail artisan migrate - це docker compose exec laravel.test php artisan migrate, а sail shell - оболонка в працюючому контейнері.

Типова помилка: docker compose run app php artisan queue:work без --rm щодня - десятки забутих контейнерів. Подивитися їх: docker compose ps -a.

Докладніше в документації: docker compose run

Коли щось не працює в Compose-оточенні, є стандартний порядок діагностики.

1. Стан сервісів:

docker compose ps -a

Колонки STATUS (Up, Exited (1), Restarting) і (healthy)/(unhealthy) одразу показують, який сервіс проблемний. Exited (137) - зазвичай вбито через нестачу пам'яті, Exited (1) - помилка застосунку.

2. Логи:

docker compose logs app                 # усі логи сервісу
docker compose logs -f --tail=100 app   # останні 100 рядків і далі в реальному часі
docker compose logs --since 10m         # усі сервіси за 10 хвилин

Видно лише те, що процес пише в stdout/stderr. Якщо Laravel пише в storage/logs/laravel.log, у docker compose logs цього не буде - для контейнерів краще LOG_CHANNEL=stderr.

3. Вхід у контейнер:

docker compose exec app sh
# усередині: перевірити файли, змінні, з'єднання
env | grep DB_
nc -zv postgres 5432
php artisan about

Якщо контейнер одразу падає і exec неможливий - запустити той самий образ з іншою командою:

docker compose run --rm --entrypoint sh app

4. Конфігурація й деталі:

docker compose config                       # що Compose реально застосовує
docker inspect $(docker compose ps -q app)  # мережі, томи, змінні, healthcheck, причина зупинки
docker compose top                          # процеси в контейнерах
docker stats                                # пам'ять і CPU в реальному часі

Типові причини проблем і що перевірити:

  • «Connection refused» до бази - використано localhost замість імені сервісу (DB_HOST=postgres), база ще не готова (healthcheck), сервіси в різних мережах;
  • зміни коду не видно - немає bind mount, кеш конфігурації Laravel (php artisan optimize:clear), OPcache без перевірки часу змін;
  • права на файли - UID у контейнері не збігається з користувачем на хості;
  • порт зайнятий - інший процес на хості вже слухає той самий порт;
  • старий образ - після зміни Dockerfile потрібен docker compose up --build.

Docker Desktop має графічний інтерфейс для логів, терміналу й файлів контейнера - зручно для швидкого огляду.

Докладніше в документації: docker compose logs

Laravel Sail - легкий інструмент для локальної розробки Laravel у Docker. По суті це файл compose.yaml у корені проєкту і скрипт sail, що спрощує команди Docker Compose. Окремої «магії» немає - це звичайний Compose.

Встановлення:

composer require laravel/sail --dev
php artisan sail:install          # обрати сервіси: mysql, pgsql, redis, meilisearch, mailpit...
./vendor/bin/sail up -d

sail:install публікує compose.yaml і додає в .env змінні для підключення до сервісів у контейнерах. Додати сервіс пізніше - php artisan sail:add.

Скрипт sail - обгортка над docker compose:

Sail Що виконується
sail up -d docker compose up -d
sail artisan migrate php artisan migrate у контейнері застосунку
sail composer require ... Composer у контейнері
sail npm run dev Node у контейнері
sail test тести в контейнері
sail shell / sail root-shell оболонка в контейнері
sail tinker Tinker

Зручно зробити аліас: alias sail='sh $([ -f sail ] && echo sail || echo vendor/bin/sail)'.

Що варто знати:

  • версія PHP обирається в compose.yaml (образ на основі runtimes/8.5), підтримуються кілька версій;
  • WWWUSER/WWWGROUP - UID користувача в контейнері відповідає користувачу хоста, щоб файли, створені в контейнері, не належали root;
  • налаштування образів - sail artisan sail:publish копіює Dockerfile-и в каталог docker/ для змін (розширення PHP, пакети);
  • Xdebug вмикається змінною SAIL_XDEBUG_MODE у .env (develop,debug,coverage);
  • порти змінюються в .env (APP_PORT, FORWARD_DB_PORT), якщо стандартні зайняті.

Чого Sail не робить: це інструмент розробки, а не продакшен-оточення. Образи Sail розраховані на зручність (вбудований сервер, інструменти, Node), а не на безпеку чи розмір. Для продакшену будують власні образи (наприклад, на FrankenPHP чи php-fpm + nginx) або використовують хостинг на кшталт Laravel Cloud.

Альтернативи: Laravel Herd (нативно на macOS/Windows без Docker), DDEV, власний compose.yaml.

Докладніше в документації: Laravel Sail

docker run чи docker compose up запускає контейнери на одному сервері і на цьому зупиняється. У продакшені з'являються задачі, які ця команда не розв'язує:

  • сервер упав - хто перезапустить контейнери на іншому сервері?
  • навантаження зросло - як запустити ще п'ять копій застосунку і розподілити між ними трафік?
  • новий реліз - як замінити контейнери по одному, щоб сайт не зупинявся, і відкотитися, якщо нова версія не стартує?
  • контейнер «завис», але процес живий - хто це помітить і перезапустить?
  • секрети й конфігурація - як доставити їх на всі сервери безпечно?

Оркестратор - система, якій описують бажаний стан («має працювати 4 копії образу app:a1b2c3, з такими ресурсами й перевірками стану»), а вона сама постійно підтримує його на кластері серверів:

  • розподіляє контейнери по вузлах з урахуванням ресурсів;
  • перезапускає й переносить їх при збоях;
  • робить поступові оновлення й відкати;
  • дає внутрішню мережу, балансування й пошук сервісів за іменем;
  • керує секретами й конфігурацією.

Основні варіанти:

  • Kubernetes - стандарт індустрії, величезна екосистема, але й складність: окремі знання, налаштування, супровід. Часто як керований сервіс (EKS, GKE, AKS);
  • Docker Swarm - вбудований у Docker, значно простіший, підходить для невеликих кластерів;
  • PaaS поверх Docker - Kamal, Coolify, Dokploy: деплой і оновлення без повноцінного оркестратора;
  • керовані контейнерні сервіси - AWS ECS/Fargate, Google Cloud Run, Fly.io.

Чи потрібна оркестрація завжди: ні. Невеликий застосунок на одному-двох серверах чудово живе з Compose, політиками перезапуску й простим скриптом деплою. Kubernetes окупається, коли сервісів і серверів багато, а команда готова його підтримувати.

Докладніше в документації: Kubernetes: огляд

Політика перезапуску визначає, що Docker робить, коли процес контейнера завершився, і чи запускати контейнер після перезапуску самого Docker (наприклад, після перезавантаження сервера).

docker run -d --restart unless-stopped myapp:1.4
# compose.yaml
services:
  app:
    image: myapp:1.4
    restart: unless-stopped

Варіанти:

Політика Поведінка
no (за замовчуванням) не перезапускати ніколи
on-failure[:N] лише якщо процес завершився з ненульовим кодом; :N - максимум спроб
always перезапускати завжди; після перезапуску Docker - запустити знову, навіть якщо контейнер зупинили вручну
unless-stopped як always, але якщо контейнер зупинили вручну (docker stop), після перезапуску Docker він лишиться зупиненим

Різниця always і unless-stopped проявляється саме після перезавантаження сервера: вручну зупинений для обслуговування контейнер з always «воскресне», з unless-stopped - ні. Для більшості сервісів зручніший unless-stopped.

Що варто знати:

  • перезапуск з наростаючою затримкою: якщо контейнер падає одразу після старту, Docker збільшує паузу між спробами (подвоюючи її), щоб не створювати навантаження нескінченним циклом. Затримка скидається, якщо контейнер пропрацював хоча б 10 секунд;
  • on-failure доречний для задач, які мають завершитися (міграції, одноразові скрипти): успішне завершення з кодом 0 - не привід запускати знову;
  • політика перезапуску не перевіряє здоров'я: контейнер, що «завис», але процес живий, не буде перезапущений. Для цього потрібні перевірки стану (healthcheck) і оркестратор, який на них реагує;
  • у Swarm і Kubernetes перезапуском керує сам оркестратор (deploy.restart_policy, restartPolicy у pod), і він може перенести контейнер на інший вузол.

Типова помилка: без політики перезапуску після перезавантаження сервера (оновлення ядра, збій живлення) застосунок просто не підніметься, доки хтось не зайде й не запустить його вручну.

Докладніше в документації: Автоматичний запуск контейнерів

Тег - змінна мітка, що вказує на конкретний образ. latest - просто тег за замовчуванням, коли інший не вказано. Він не означає «найновіша версія»: це той образ, який останнім отримав цей тег.

Чому latest у продакшені - проблема:

  • невідомо, що запущено: myapp:latest вчора й сьогодні - різні образи. Розслідуючи інцидент, неможливо сказати, яка версія коду працювала;
  • неможливий надійний відкат: «повернутися на попередню версію» - на яку? latest уже перезаписано;
  • різні сервери - різні версії: сервер, що завантажив образ раніше, і новий сервер після масштабування отримають різні образи під тим самим тегом;
  • неявні оновлення: перезапуск контейнера чи новий вузол кластера раптом підтягує нову версію без деплою.

Як тегувати:

  • незмінні теги з git SHA: myapp:sha-a1b2c3d - однозначний зв'язок образу з комітом. Такий тег ніколи не перезаписується;
  • семантичні версії для релізів: myapp:1.4.2, плюс за бажанням «плаваючі» myapp:1.4 і myapp:1 для зручності;
  • кілька тегів на один образ - нормально: CI ставить і sha-a1b2c3d, і 1.4.2;
  • latest - хіба що для локальної розробки чи як мітка «останньої збірки main», але не в конфігурації деплою.
docker build -t ghcr.io/acme/app:sha-a1b2c3d -t ghcr.io/acme/app:1.4.2 .
docker push --all-tags ghcr.io/acme/app

Ще надійніше - дайджест: ghcr.io/acme/app@sha256:... - адреса вмісту образу. На відміну від тегу, дайджест змінити неможливо: той самий дайджест завжди означає ті самі байти.

Те саме стосується базових образів у Dockerfile: FROM php:latest чи навіть FROM php:8.5-fpm може тихо змінитися між збираннями - версії варто фіксувати точніше.

Правило: у продакшені має бути можливо відповісти «який саме код зараз працює» і «як повернутися на попередню версію» за одну хвилину.

Докладніше в документації: docker image tag

Реєстр образів (registry) - сервер, що зберігає образи й віддає їх за назвою й тегом. docker push завантажує образ у реєстр, docker pull - отримує.

docker push ghcr.io/acme/app:1.4.2
docker pull ghcr.io/acme/app:1.4.2

Повна назва образу містить реєстр: ghcr.io/acme/app. Без нього Docker звертається до Docker Hub (docker.io): php:8.5-fpm - це docker.io/library/php:8.5-fpm.

Популярні реєстри:

  • Docker Hub - найбільший публічний, офіційні образи (php, nginx, postgres);
  • GitHub Container Registry (ghcr.io) - зручно разом з GitHub Actions, права доступу як у репозиторію;
  • хмарні: AWS ECR, Google Artifact Registry, Azure Container Registry - близько до серверів, з IAM-доступом;
  • власні: Harbor, GitLab Registry, простий registry:2.

Ліміти Docker Hub (за сторінкою документації «Usage and limits»):

Користувач Ліміт завантажень
без входу 100 за 6 годин на IPv4-адресу (чи IPv6-підмережу /64)
Personal (з входом) 200 за 6 годин
Pro, Team, Business без ліміту (з урахуванням fair use)

Чому це стосується продакшену й CI:

  • CI без автентифікації ділить ліміт з усіма користувачами тієї самої IP-адреси (спільні раннери) - збирання раптом падають з помилкою ліміту;
  • кластер з багатьма вузлами, що одночасно завантажують базові образи, теж швидко вичерпує ліміт однієї публічної IP.

Що робити:

  • docker login у CI й на серверах - навіть безкоштовний обліковий запис подвоює ліміт;
  • власний реєстр для своїх образів (GHCR, ECR) і дзеркало/кеш для базових образів (pull-through cache);
  • не завантажувати зайве: кеш шарів на раннерах, однакові базові образи.

Безпека: приватні образи містять код застосунку - доступ до реєстру з окремими токенами лише на читання для серверів і на запис лише для CI.

Докладніше в документації: Docker Hub: використання й ліміти

Усе, що контейнер пише в stdout і stderr, Docker за замовчуванням зберігає у файли на диску сервера - драйвер json-file (/var/lib/docker/containers/<id>/<id>-json.log).

Проблема: у json-file за замовчуванням немає обмеження розміру (max-size = необмежено). Застосунок, що активно логує, за кілька тижнів чи місяців заповнює диск - і сервер падає разом з базою, яка не може писати.

Ротація для всього сервера - /etc/docker/daemon.json:

{
  "log-driver": "json-file",
  "log-opts": {
    "max-size": "10m",
    "max-file": "3"
  }
}

Кожен контейнер тримає щонайбільше 3 файли по 10 МБ; старіші видаляються. Значення в log-opts мають бути рядками ("3", а не 3).

Важливо: нові налаштування daemon.json застосовуються лише до нових контейнерів. Наявні треба перестворити (docker compose up -d --force-recreate), інакше вони логуватимуть по-старому.

Для окремого сервісу - у Compose:

services:
  app:
    logging:
      driver: json-file
      options:
        max-size: "20m"
        max-file: "5"

Альтернатива - драйвер local: зберігає логи компактніше (стиснення) і за замовчуванням має ротацію. docker logs з ним працює так само.

Як знайти винуватця:

sudo du -sh /var/lib/docker/containers/*/*-json.log | sort -h | tail
docker system df           # скільки займають образи, контейнери, томи, кеш збирання

Інші «пожирачі» диска на Docker-сервері: старі образи після кожного деплою, кеш збирання, зупинені контейнери, «осиротілі» томи. Їх прибирають docker image prune, docker builder prune - обережно й розуміючи, що видаляється (особливо docker volume prune, що видаляє дані).

Довгострокове рішення: застосунок пише в stdout, а логи збирає й відправляє централізована система (Loki, ELK, хмарний сервіс). Локальні файли - лише короткий буфер з ротацією.

Докладніше в документації: Драйвер логів json-file

Питання з реальних технічних співбесід - 100 питань у 7 темах, розібраних із відповідями. Нижче - розбивка за рівнями та темами, якщо хочете звузити підготовку.

Рівні
Junior 35 Middle 35 Senior 30

Готуєтесь до співбесіди не просто так: зараз на сайті 90 відкритих вакансій Laravel і PHP. Переглянути вакансії