Увійти Реєстрація
Вакансії
Вакансії Laravel Компанії Статистика
Підготовка
Як підготуватися Співбесіди Тестування Документація
Блог
Всі статті Серії
Екосистема
Пакети Ресурси Проєкти Інструменти Події Відео
Інше
Про нас Реклама

Питання на співбесіді з JavaScript

Питання з реальних співбесід з відповідями: Laravel і PHP, бази даних, JavaScript і фронтенд, Git, Docker, API, безпека й архітектура. Тими самими темами, що й тести.

114 питань

Service Worker - скрипт, який браузер запускає у фоні між сторінкою й мережею. Він перехоплює запити сторінок свого сайту й вирішує, що відповісти: з мережі, з кешу чи згенерувати відповідь сам. На ньому будуються офлайн-режим, PWA, push-сповіщення, фонова синхронізація.

// реєстрація на сторінці
if ('serviceWorker' in navigator) {
  navigator.serviceWorker.register('/sw.js');
}
// sw.js
const CACHE = 'static-v3';

self.addEventListener('install', (event) => {
  event.waitUntil(caches.open(CACHE).then((cache) => cache.addAll(['/offline.html'])));
});

self.addEventListener('fetch', (event) => {
  if (event.request.mode === 'navigate') {
    event.respondWith(fetch(event.request).catch(() => caches.match('/offline.html')));
  }
});

Життєвий цикл:

  1. install - підготовка: завантажити й закешувати потрібні файли;
  2. waiting - новий воркер чекає, доки закриються всі вкладки зі старим. Це захищає від ситуації, коли одна сторінка працює зі старими файлами, а запити обслуговує новий воркер;
  3. activate - новий воркер бере керування; тут видаляють старі кеші;
  4. fetch - перехоплення запитів.

self.skipWaiting() і clients.claim() прискорюють перемикання, але ціною можливої невідповідності версій.

Стратегії кешування:

  • cache first - для хешованих статичних файлів, що не змінюються;
  • network first - для HTML і API: свіже, а кеш лише як запас при відсутності мережі;
  • stale-while-revalidate - миттєво з кешу, паралельно оновити кеш з мережі.

Бібліотека Workbox реалізує ці стратегії й генерує воркер під час збирання (у Vite - vite-plugin-pwa).

Чим небезпечна помилка:

  • воркер живе довше за сторінку. Він встановлений у браузері користувача й перехоплює запити навіть після того, як ви виправили сайт. Якщо воркер помилково кешує HTML «назавжди», користувачі бачитимуть стару версію сайту, і деплой цього не виправить;
  • оновлення самого воркера - браузер перевіряє, чи змінився sw.js, при навігації на сайт (за замовчуванням в обхід HTTP-кешу, і щонайменше раз на 24 години). URL sw.js має лишатися незмінним: якщо перейменувати файл, старий воркер про новий так і не дізнається;
  • план відступу: заздалегідь мати «вимикач» - новий sw.js, що видаляє кеші й знімає реєстрацію (self.registration.unregister()).

Обмеження: лише HTTPS (виняток - localhost), без доступу до DOM, область дії (scope) - каталог, з якого віддано скрипт, і нижче.

Для звичайного сайту (не PWA) Service Worker часто зайвий: HTTP-кешування з хешованими іменами файлів дає більшу частину вигоди без ризиків.

Докладніше в документації: Service Worker API

Дві суперечливі вимоги: статичні файли мають кешуватися якомога довше (швидкість, трафік), а після деплою користувачі мають одразу отримати нову версію. Розв'язок - різна політика для HTML і для ресурсів з хешем у назві.

1. Ресурси з хешем у назві (app-3f9a1c.js, app-8b2e.css - так їх називає Vite) - кешувати «назавжди»:

Cache-Control: public, max-age=31536000, immutable

Вміст файлу ніколи не змінюється: нова версія - нова назва. immutable каже браузеру не перевіряти файл навіть при оновленні сторінки.

2. HTML - завжди перевіряти актуальність:

Cache-Control: no-cache

no-cache не означає «не кешувати» - браузер зберігає копію, але перед використанням питає сервер, чи вона актуальна. Не кешувати взагалі - це no-store (для сторінок з персональними даними).

Саме HTML посилається на конкретні хешовані файли: новий HTML після деплою - нові назви ресурсів - браузер їх завантажить.

Перевірка актуальності (ревалідація):

  • сервер віддає ETag: "abc123" чи Last-Modified;
  • браузер наступного разу питає If-None-Match: "abc123";
  • якщо не змінилося - 304 Not Modified без тіла: економія трафіку, але все одно запит по мережі.

Типові помилки:

  • довге кешування файлів без хешу (/js/app.js з max-age=86400) - після деплою користувачі добу бачать старий JavaScript з новим HTML, і все ламається;
  • старі файли видалено при деплої. Користувач з відкритою вкладкою (або HTML з кешу CDN) просить app-старийхеш.js, а його вже немає - 404 і зламана сторінка. Хорошою практикою є тримати файли попередньої збірки ще якийсь час. CDN з кешем може приховувати проблему: віддає старий файл зі свого кешу, поки той не витісниться;
  • динамічні частини (import()) з тієї ж причини падають у давно відкритих вкладках - потрібна обробка помилки завантаження й пропозиція оновити сторінку;
  • Vary не вказано для відповідей, що залежать від заголовків (Accept-Encoding, мова) - CDN може віддати не той варіант.

Шари кешування: кеш браузера, CDN (Cloudflare), зворотний проксі. Для CDN є окремі директиви: s-maxage (лише для спільних кешів) і stale-while-revalidate (віддати застаріле, поки оновлюється у фоні).

У Laravel + Vite файли з public/build/assets мають хеші - для них вебсервер (Nginx, Caddy) налаштовують з immutable. HTML формує Laravel, і для гостьових сторінок кешування на рівні CDN налаштовується окремо від статики.

Перевірка: вкладка Network у DevTools - колонка Size показує (disk cache)/(memory cache) чи розмір, а заголовки відповіді - реальну політику.

Докладніше в документації: HTTP-кешування

Proxy - обгортка над об'єктом, що перехоплює базові операції з ним: читання й запис властивостей, видалення, перевірку in, перебір ключів, виклик функції. Перехоплювачі називають «пастками» (traps).

const target = { name: 'Оля' };

const logged = new Proxy(target, {
  get(obj, key, receiver) {
    console.log(`читання ${String(key)}`);
    return Reflect.get(obj, key, receiver);
  },
  set(obj, key, value, receiver) {
    console.log(`запис ${String(key)} = ${value}`);
    return Reflect.set(obj, key, value, receiver);
  },
});

logged.name;       // читання name
logged.age = 30;   // запис age = 30

Reflect - набір функцій, що виконують ту саму базову операцію «за замовчуванням». У пастці його використовують, щоб після власної логіки виконати стандартну поведінку правильно - зокрема з параметром receiver, від якого залежить this для гетерів.

Пастки: get, set, has (in), deleteProperty, ownKeys (Object.keys, for...in), apply (виклик функції), construct (new), defineProperty, getPrototypeOf та інші - для кожної внутрішньої операції мови.

Реактивність Vue 3:

function reactive(obj) {
  return new Proxy(obj, {
    get(target, key, receiver) {
      track(target, key);                    // запам'ятати: поточний ефект залежить від key
      return Reflect.get(target, key, receiver);
    },
    set(target, key, value, receiver) {
      const result = Reflect.set(target, key, value, receiver);
      trigger(target, key);                  // перезапустити ефекти, що залежать від key
      return result;
    },
  });
}

Під час рендеру компонента кожне читання реактивної властивості реєструє залежність. Зміна властивості перезапускає лише ті рендери й computed, що від неї залежать.

Чому Vue 3 перейшов з гетерів/сетерів (Vue 2) на Proxy:

  • нові властивості відстежуються автоматично - у Vue 2 доводилося викликати Vue.set;
  • індекси масиву й length - зміна items[3] = x теж реактивна;
  • Map, Set - через перехоплення їхніх методів;
  • не треба заздалегідь обходити весь об'єкт: вкладені об'єкти обгортаються ліниво, при доступі.

Інші застосування: валідація записів, значення за замовчуванням для відсутніх ключів, логування й налагодження, «віртуальні» об'єкти (клієнт API, де api.users.list() будує запит з назв властивостей), моки в тестах.

Обмеження:

  • тотожність: proxy !== target. Порівняння реактивного об'єкта з оригіналом (toRaw у Vue) - часте джерело плутанини;
  • приватні поля # і внутрішні слоти (Map, Date) не проходять крізь проксі: методи, викликані на проксі, отримують this = проксі й падають. Тому для вбудованих колекцій Vue має окремі обробники;
  • продуктивність: кожна операція йде через пастку - для гарячих циклів по великих структурах це відчутно (звідси shallowRef, markRaw);
  • інваріанти: пастка не може «збрехати» про незмінювану властивість (наприклад, заморожену) - рушій кине TypeError.

Докладніше в документації: Proxy

Декоратор - функція, що отримує елемент класу (метод, поле, аксесор чи весь клас) і змінює чи доповнює його поведінку. Записується через @ перед оголошенням:

function logged(method, context) {
  return function (...args) {
    console.log(`виклик ${String(context.name)}`, args);
    return method.apply(this, args);
  };
}

class OrderService {
  @logged
  place(order) { /* ... */ }
}

Стан стандарту. Декоратори - пропозиція TC39 на стадії 3: синтаксис і семантика узгоджені, але рушії браузерів і Node.js нативно їх ще не виконують. Використовуються через компіляцію:

  • TypeScript 5.0+ підтримує стандартні декоратори без прапорців;
  • Babel - через плагін.

Дві несумісні версії. Це головне джерело плутанини:

  • «експериментальні» (legacy) декоратори - TypeScript з experimentalDecorators: true. На них побудовані Angular, NestJS, TypeORM, MobX (старі версії). Вони отримують дескриптор властивості й підтримують декоратори параметрів;
  • стандартні декоратори (стадія 3) - інший API: отримують значення й об'єкт context (kind, name, addInitializer, access, metadata). Декораторів параметрів у них немає.

Декоратор, написаний для однієї версії, не працює з іншою. Перехід фреймворків на стандартні декоратори - поступовий.

Що можна декорувати:

  • методи - обгортки: логування, кешування, повтор при помилці, перевірка прав;
  • поля - перетворення початкового значення;
  • аксесори з accessor - нове ключове слово, що створює пару гетер/сетер з прихованим сховищем. Основа для реактивних полів (Lit, MobX);
  • класи - реєстрація, додавання поведінки.
class Counter {
  @reactive accessor count = 0;   // гетер/сетер, які декоратор може перехопити
}

Метадані (окрема пропозиція, теж стадія 3): context.metadata - об'єкт, куди декоратори записують інформацію про клас. Замінює reflect-metadata, на якому побудовані DI-контейнери NestJS і Angular.

Порівняння з PHP: атрибути PHP 8 (#[Route('/orders')]) - лише метадані, які читає фреймворк через рефлексію. Декоратори JavaScript - виконуваний код, що змінює елемент у момент визначення класу.

Чи варто використовувати в застосунку: якщо фреймворк побудований на них (Angular, NestJS, Lit) - так, у тій версії, яку він вимагає. У власному коді - обережно: компіляція обов'язкова, а стандарт ще не в рушіях. Звичайна функція вищого порядку (const place = logged(placeImpl)) дає той самий ефект без нового синтаксису.

Докладніше в документації: Пропозиція TC39: декоратори

Допоміжні методи ітераторів (ES2025) - map, filter, take, drop, flatMap, reduce, some, every, find, forEach, toArray - тепер є не лише в масивах, а й у будь-якому ітераторі.

Різниця з методами масиву - лінивість. Ланцюжок методів масиву на кожному кроці створює новий масив цілком:

const result = hugeArray
  .filter((n) => n % 2)     // новий масив на сотні тисяч елементів
  .map((n) => n * 10)       // ще один
  .slice(0, 2);             // а потрібно було лише 2 елементи

Методи ітератора нічого не обчислюють наперед. Кожен елемент проходить увесь ланцюжок по одному, і лише коли його запитали:

const result = hugeArray
  .values()                 // ітератор масиву
  .filter((n) => n % 2)
  .map((n) => n * 10)
  .take(2)                  // зупиниться після двох
  .toArray();

Оброблено рівно стільки елементів, скільки потрібно, щоб знайти два, - без проміжних масивів.

Нескінченні послідовності стають природними:

function* naturals() {
  let n = 1;
  while (true) yield n++;
}

naturals().filter((n) => n % 7 === 0).take(3).toArray();   // [7, 14, 21]

З масивом таке неможливо в принципі.

Ітератори всюди:

map.keys().filter((key) => key.startsWith('user:')).toArray();
set.values().map((tag) => tag.toLowerCase());
document.querySelectorAll('li').values().filter((li) => li.dataset.active).toArray();

Iterator.from(obj) перетворює будь-який ітерований об'єкт (чи об'єкт з методом next) на ітератор з цими методами.

Що варто знати:

  • ітератор одноразовий: після проходу він вичерпаний. Повторний toArray() поверне порожній масив. Масив можна перебирати скільки завгодно;
  • немає довжини й доступу за індексом - якщо потрібні length, sort, at, перетворюйте на масив;
  • на невеликих масивах виграшу немає, а ланцюжок методів масиву звичніший;
  • асинхронних версій (для асинхронних ітераторів) поки немає в стандарті - це окрема пропозиція.

Коли використовувати: великі чи потенційно нескінченні послідовності, ранній вихід (take, find), обробка Map/Set без проміжних масивів, генератори даних.

Підтримка: Chrome 122+, Firefox 131+, Safari 18.4+, Node.js 22+.

Аналогія з Laravel: LazyCollection проти Collection - те саме розрізнення між лінивою й «жадібною» обробкою, і cursor()/lazy() для великих вибірок з бази.

Докладніше в документації: Iterator

Знімкові тести (snapshot) зберігають результат при першому запуску у файл, а при наступних - порівнюють з ним.

it('серіалізує замовлення для API', () => {
  expect(toApiPayload(order)).toMatchSnapshot();
});

it('форматує адресу', () => {
  expect(formatAddress(address)).toMatchInlineSnapshot(`"м. Київ, вул. Хрещатик, 1"`);
});

Оновлення знімків після навмисної зміни: npx vitest -u.

Коли знімки корисні:

  • великі структури даних, які складно перевірити вручну: payload для API, згенерована конфігурація, результат парсера;
  • виявлення неочікуваних змін у серіалізації: додали поле - знімок це покаже;
  • inline-знімки для коротких значень - видно прямо в тесті, рев'ю бачить очікування.

Коли шкодять:

  • знімки всієї розмітки компонента змінюються від кожної правки верстки чи класу. Розробник звикає запускати -u не дивлячись - і знімок перестає щось перевіряти;
  • великі знімки ніхто не читає на рев'ю: diff на 300 рядків приймається «на віру»;
  • нестабільні дані (дати, випадкові id) змушують фіксувати чи маскувати значення, інакше тест падає щоразу;
  • знімок замість думки: тест не каже, що важливо в результаті. Явна перевірка expect(payload.total).toBe(1999) документує намір, знімок - ні.

Візуальна регресія порівнює знімки екрана:

await expect(page).toHaveScreenshot('checkout.png', {
  maxDiffPixelRatio: 0.01,
  mask: [page.getByTestId('current-date')],
});

Ловить те, що інші тести не бачать: зламаний CSS, зсунуту верстку, зниклі іконки, проблеми темної теми.

Складнощі візуальних тестів:

  • рендеринг шрифтів і згладжування відрізняються між ОС і навіть версіями браузера - знімки, зроблені на Mac, не збігаються з Linux у CI. Еталонні знімки генерують у тому самому середовищі (Docker-образ Playwright), де запускаються тести;
  • динамічний вміст (дати, реклама, аватари, анімації) - маскувати й вимикати;
  • поріг розбіжності - надто суворий дає хибні падіння, надто м'який пропускає реальні зміни;
  • зберігання еталонів у репозиторії збільшує його розмір.

Практичний підхід: небагато візуальних тестів для ключових сторінок і компонентів дизайн-системи, явні перевірки поведінки - для логіки, знімки даних - для великих структур з обов'язковим переглядом diff на рев'ю.

Докладніше в документації: Playwright: візуальні порівняння

У Laravel-проєкті фронтенд (Blade з Alpine, Livewire, Inertia з Vue чи React) тісно пов'язаний з бекендом. Браузерний тест має перевіряти обидві частини разом - і питання в тому, з якого боку його писати.

Pest browser tests (плагін pestphp/pest-plugin-browser, працює на Playwright):

it('користувач підписується на розсилку', function () {
    $page = visit('/');

    $page->fill('email', 'olena@example.com')
        ->click('Підписатися')
        ->assertSee('Дякуємо за підписку')
        ->assertNoJavaScriptErrors();

    expect(Subscriber::where('email', 'olena@example.com')->exists())->toBeTrue();
});

it('сторінки відкриваються без помилок', function () {
    visit(['/', '/blog', '/jobs'])->assertNoSmoke();
});
  • той самий процес і база, що в PHP-тестах: фабрики, RefreshDatabase, actingAs(), Mail::fake() працюють як у звичайних feature-тестах;
  • перевірка бази поруч з перевіркою інтерфейсу - без API для підготовки даних;
  • smoke-тести (assertNoSmoke, assertNoJavaScriptErrors) дешево ловлять зламані сторінки й помилки в консолі;
  • inDarkMode(), мобільні пристрої, знімки екрана для візуальних порівнянь.

Playwright напряму (тести на JavaScript/TypeScript):

  • окремий застосунок запущений як справжній сервер (webServer у конфігурації), тести бачать його лише через HTTP;
  • підготовка даних - через сидери, спеціальні тестові ендпойнти чи API, що ускладнює ізоляцію;
  • повний API Playwright: перехоплення мережі, кілька вкладок і контекстів, трасування, компонентні тести;
  • природно для команди, що пише фронтенд на TypeScript, і для SPA, де бекенд - окремий сервіс.

Як обрати:

Ситуація Що зручніше
Blade, Livewire, Inertia в одному репозиторії з Laravel Pest browser tests
команда пише переважно на PHP Pest
окремий SPA-фронтенд, бекенд лише API Playwright
складна клієнтська логіка: офлайн, кілька вкладок, мережеві умови Playwright

У CI:

  • браузери треба встановити (npx playwright install --with-deps chromium) і закешувати;
  • ассети зібрати (npm run build), інакше сторінки без JavaScript і CSS;
  • паралельний запуск і шардування для довгих наборів;
  • знімки екрана й траси як артефакти збирання - щоб розбиратися з падіннями без локального відтворення.

Розподіл рівнів: браузерні тести - для критичних сценаріїв і smoke-перевірок сторінок, Livewire- і feature-тести - для логіки компонентів і контролерів, Vitest - для складної клієнтської логіки окремо від браузера.

Докладніше в документації: Pest: браузерне тестування

На старті будь-які тести швидкі. Через рік набір з тисячі тестів може йти 15 хвилин, падати випадково й гальмувати кожен pull request. Структура з самого початку визначає, чи станеться це.

1. Правильний рівень для кожної перевірки:

  • логіка (розрахунки, перетворення, валідація) - винесена в чисті функції й перевіряється unit-тестами в середовищі node, без DOM;
  • поведінка компонентів - інтеграційні тести з Testing Library;
  • критичні сценарії - кілька E2E.

Найпоширеніша причина повільного набору - перевірка логіки через E2E: кожен варіант знижки перевіряється відкриттям браузера.

2. Середовище за потребою: jsdom у всіх файлах сповільнює й ті тести, яким DOM не потрібен. Середовище задають для конкретних файлів чи проєктів:

// vitest.config.js
export default defineConfig({
  test: {
    projects: [
      { test: { name: 'unit', environment: 'node', include: ['**/*.unit.test.js'] } },
      { test: { name: 'dom', environment: 'happy-dom', include: ['**/*.dom.test.js'] } },
    ],
  },
});

3. Ізоляція й детермінованість:

  • кожен тест готує свої дані й не залежить від порядку запуску;
  • моки й глобальні заглушки відновлюються після кожного тесту (restoreMocks, unstubGlobals у конфігурації);
  • час, випадкові значення й мережа - під контролем тесту (фейкові таймери, vi.setSystemTime, MSW).

4. Швидкий зворотний зв'язок:

  • vitest --changed - лише тести, пов'язані зі зміненими файлами;
  • у CI - паралельний запуск і шардування: vitest run --shard=1/4;
  • E2E - окремою задачею CI, що не блокує швидкі перевірки.

5. Боротьба з нестабільними тестами: тест, що падає випадково, швидко вчить команду ігнорувати червоний CI. Нестабільний тест або виправляють одразу, або тимчасово виключають (з задачею на виправлення), але не перезапускають мовчки.

6. Тести як код:

  • спільні фабрики тестових даних замість копіювання об'єктів у кожному тесті;
  • допоміжні функції для монтування з провайдерами;
  • назви тестів описують поведінку: «показує помилку для порожньої пошти», а не «test 3».

7. Що прибирати: тести, що перевіряють реалізацію (внутрішні виклики, точну розмітку), знімки, які оновлюють не дивлячись, і дублікати тієї самої перевірки на різних рівнях.

Метрики здоров'я набору: час прогону в CI, частка нестабільних тестів, кількість тестів, змінених при рефакторингу без зміни поведінки. Остання - найкращий індикатор того, що тести перевіряють деталі реалізації.

Докладніше в документації: Vitest: середовище тестів

Core Web Vitals - три метрики Google, що описують досвід реального користувача. Вони впливають на ранжування в пошуку й показуються в Search Console.

Метрика Що вимірює Добре
LCP (Largest Contentful Paint) коли відмалювався найбільший видимий елемент: головне зображення, заголовок до 2,5 с
INP (Interaction to Next Paint) затримка від взаємодії (клік, натискання клавіші) до наступного відмальовування - найгірша з типових за весь візит до 200 мс
CLS (Cumulative Layout Shift) наскільки вміст «стрибає» під час завантаження до 0,1

Оцінка - за 75-м перцентилем реальних відвідувань: сторінка «добра», якщо щонайменше 75% візитів укладаються в поріг. INP замінив FID у 2024 році: FID вимірював лише першу взаємодію й лише затримку до початку обробки.

Як вимірювати:

  • польові дані (від реальних користувачів): звіт CrUX, Search Console, PageSpeed Insights, власний збір через бібліотеку web-vitals:
import { onLCP, onINP, onCLS } from 'web-vitals';

const send = (metric) => navigator.sendBeacon('/vitals', JSON.stringify(metric));
onLCP(send);
onINP(send);
onCLS(send);
  • лабораторні дані: Lighthouse, вкладка Performance у DevTools - відтворювані, але не замінюють польові (інший пристрій і мережа). INP у лабораторії майже не виміряти - немає реальних взаємодій.

Типові причини й виправлення:

LCP:

  • головне зображення завантажується пізно - fetchpriority="high", без loading="lazy" для першого екрана, preload;
  • повільна відповідь сервера (TTFB) - кешування сторінок, CDN;
  • блокуючі CSS і JavaScript - менше критичного CSS, defer для скриптів;
  • шрифти, що затримують текст, - font-display: swap.

INP:

  • довгі задачі в головному потоці - розбити роботу (scheduler.yield(), setTimeout), перенести обчислення у Web Worker;
  • важкі обробники подій - оновити інтерфейс одразу, а повільну роботу виконати після відмальовування;
  • великий DOM і дорогі перерахунки стилів;
  • сторонні скрипти (аналітика, чати, реклама).

CLS:

  • зображення й відео без розмірів - width/height чи aspect-ratio;
  • вміст, що вставляється над наявним (банери, рекламні блоки), - зарезервувати місце;
  • зміна шрифту після завантаження - size-adjust для запасного шрифту.

Для Laravel-сайту: Vite з розділенням коду, атрибути fetchpriority, width, height у Blade-компонентах зображень, Livewire wire:navigate для швидких переходів і кешування HTML на краю мережі для гостей.

Докладніше в документації: web.dev: Web Vitals

Питання з реальних технічних співбесід - 114 питань у 10 темах, розібраних із відповідями. Нижче - розбивка за рівнями та темами, якщо хочете звузити підготовку.

Рівні
Junior 37 Middle 41 Senior 36

Готуєтесь до співбесіди не просто так: зараз на сайті 90 відкритих вакансій Laravel і PHP. Переглянути вакансії