Первинний ключ (PRIMARY KEY) однозначно ідентифікує рядок: значення унікальне й не може бути NULL. Під нього база автоматично створює унікальний індекс.
Зовнішній ключ (FOREIGN KEY) гарантує, що значення в колонці посилається на існуючий рядок іншої таблиці.
CREATE TABLE orders (
id BIGSERIAL PRIMARY KEY,
user_id BIGINT NOT NULL REFERENCES users (id) ON DELETE CASCADE,
total NUMERIC(10, 2) NOT NULL
);
Що дає зовнішній ключ:
- Неможливо створити замовлення для неіснуючого користувача - помилка буде одразу, а не через місяць у звіті.
- Видалення батьківського рядка керується явно:
CASCADE(видалити й залежні),SET NULL,RESTRICT(заборонити, поки є залежні).
Чому інколи без FK: при шардингу чи в дуже навантажених системах цілісність перевіряють у коді. Але для звичайного застосунку обмеження в базі - найнадійніший захист: код може мати баги, кілька сервісів можуть писати в одну базу, а обмеження перевіряється завжди.
Нюанс MySQL: зовнішні ключі підтримує лише InnoDB. У PostgreSQL під FK індекс на колонці, що посилається, не створюється автоматично - його варто додати, інакше JOIN і каскадне видалення будуть повільними.
