Увійти Реєстрація
Вакансії
Вакансії Laravel Компанії Статистика
Підготовка
Як підготуватися Співбесіди Тестування Документація
Блог
Всі статті Серії
Екосистема
Пакети Ресурси Проєкти Інструменти Події Відео
Інше
Про нас Реклама

Питання на співбесіді: Інфраструктура й секрети

Питання з реальних співбесід з відповідями: Laravel і PHP, бази даних, JavaScript і фронтенд, Git, Docker, API, безпека й архітектура. Тими самими темами, що й тести.

15 питань

Секрети - паролі до бази, APP_KEY, ключі API, токени платіжних систем - не повинні жити в коді. У Laravel їх зберігають у файлі .env, який:

  • ніколи не комітиться - він уже є в .gitignore стандартного проєкту;
  • має шаблон .env.example у репозиторії - з назвами змінних, але без справжніх значень;
  • на сервері доступний лише користувачу, від якого працює застосунок (chmod 600), і лежить поза публічним каталогом (public/).

У коді секрети читаються лише через конфігурацію: config('services.stripe.secret'), а env() - тільки у файлах config/*.php. Після php artisan config:cache виклики env() поза конфігурацією повертають null.

Якщо .env потрапив у Git (навіть на хвилину, навіть у приватний репозиторій):

  1. вважати всі секрети з файлу скомпрометованими і змінити їх - згенерувати нові ключі API, паролі до бази, новий токен бота. Це головний крок;
  2. видалити файл з репозиторію й додати в .gitignore;
  3. за потреби переписати історію (git filter-repo) - але це вже другорядне: копія могла лишитися у форках, клонах, кешах CI, на GitHub у вигляді доступних за хешем комітів.

Видалення файлу без ротації ключів нічого не захищає - автоматичні сканери знаходять секрети в публічних репозиторіях за лічені хвилини.

Профілактика:

  • сканування секретів перед пушем: GitHub secret scanning з push protection, gitleaks чи trufflehog у pre-commit або CI;
  • окремі ключі для кожного оточення (локальне, staging, продакшен) - витік локальних ключів не зачіпає продакшен;
  • ключі з найменшими правами - токен, якому потрібно лише читати, не повинен уміти писати;
  • для командної роботи - зашифрований .env (php artisan env:encrypt) чи менеджер секретів, а не пересилання файлу в месенджері.

Докладніше в документації: Laravel: конфігурація оточення

Інструменти, що допомагають під час розробки, на продакшені стають готовою розвідкою для зловмисника: вони показують запити до бази, змінні оточення, сесії, токени й внутрішню структуру застосунку. Сканери шукають їхні адреси автоматично.

Що перевірити перед запуском:

Що Чим небезпечне відкрите Як закрити
Laravel Telescope (/telescope) запити з тілами, SQL, винятки, вміст сесій і кешу лише --dev залежність або gate viewTelescope з переліком адмінів
Laravel Horizon (/horizon) дані завдань у черзі (часто з email чи id), можливість повторити чи видалити завдання Gate::define('viewHorizon', ...) - за замовчуванням на не-локальному середовищі доступу немає ні в кого, але ворота часто «відкривають» для зручності
Debugbar SQL з параметрами, сесія, конфігурація на кожній сторінці лише в require-dev, APP_DEBUG=false
Сторінка винятку (APP_DEBUG=true) стек викликів, шляхи, фрагменти коду, змінні оточення APP_DEBUG=false на продакшені
phpinfo(), info.php версії, модулі, змінні середовища, іноді ключі не тримати такі файли в public/
Pulse, Log Viewer та інші панелі метрики, логи з персональними даними авторизація через Gate
.env, .git, storage/, composer.json секрети й вихідний код корінь вебсервера - лише public/
адмінка й Filament повний доступ до даних canAccessPanel(), двофакторна автентифікація, бажано обмеження за IP чи VPN

Принципи:

  • dev-пакети - у require-dev, а на продакшені composer install --no-dev: якщо пакета немає, його неможливо випадково відкрити;
  • ворота (Gate) замість «таємної адреси» - змінений шлях /telescope-x7k2 не захист, його знаходять перебором і з логів;
  • перевірка ззовні: після деплою відкрити ці адреси без входу (чи прогнати сканер) - очікується 404 чи 403, а не сторінка інструменту;
  • автоматичний тест: Pest-тест, що гість отримує 403 на /horizon і /telescope, ловить випадкову зміну воріт ще до продакшену.

Додатковий шар - WAF чи правило на рівні проксі, що блокує типові службові шляхи (/phpinfo, /.env, /_ignition, /telescope) для всіх, крім адміністраторів. Але це доповнення до закритих інструментів, а не заміна.

Докладніше в документації: Laravel: розгортання

Застосунок часто підключається до бази під обліковим записом з усіма правами - root у MySQL чи postgres у PostgreSQL. Поки все працює, різниці не видно. Різниця з'являється, коли щось іде не так.

Що дає зловмиснику всемогутній користувач:

  • через SQL-ін'єкцію - не лише читання даних, а DROP DATABASE, читання й запис файлів сервера (LOAD DATA, COPY ... TO PROGRAM у PostgreSQL для суперкористувача), створення нових користувачів;
  • через вкрадений .env - повний контроль над усіма базами на сервері, а не лише над даними застосунку.

Принцип найменших прав - кожен обліковий запис має лише те, що йому справді потрібно:

Користувач Права
застосунок SELECT, INSERT, UPDATE, DELETE на свою базу
міграції (деплой) + CREATE, ALTER, DROP, INDEX на свою базу
аналітика, звіти лише SELECT, бажано на репліці
бекап читання й блокування, без зміни даних
-- PostgreSQL
CREATE ROLE app LOGIN PASSWORD '...';
GRANT CONNECT ON DATABASE shop TO app;
GRANT SELECT, INSERT, UPDATE, DELETE ON ALL TABLES IN SCHEMA public TO app;
GRANT USAGE, SELECT ON ALL SEQUENCES IN SCHEMA public TO app;

Інші правила:

  • база не доступна з інтернету: слухає лише внутрішню мережу чи localhost, порт закритий фаєрволом;
  • окремі користувачі для кожного застосунку на спільному сервері бази - витік одного не відкриває інші;
  • з'єднання з TLS, якщо база на іншому сервері;
  • довгі випадкові паролі, різні для кожного оточення;
  • журнал підключень і помилок автентифікації.

Практичний компроміс у Laravel: міграції часто запускають тим самим користувачем, що й застосунок. Окреме підключення для міграцій (--database=migrations) з ширшими правами - кращий варіант для продакшену.

Докладніше в документації: OWASP: безпека баз даних

У Laravel-проєкті кореневий каталог сайту (document root) - лише public/. Там лежать index.php і зібрані ассети. Усе інше - код, .env, storage/, vendor/, .git/ - має бути поза доступом вебсервера.

Типова помилка - document root вказує на корінь проєкту:

root /var/www/shop;          # неправильно
root /var/www/shop/public;   # правильно

Тоді за прямими посиланнями доступні:

  • /.env - паролі до бази, APP_KEY, ключі API. Сканери перевіряють цей шлях на мільйонах сайтів щодня;
  • /.git/ - з каталогу .git інструменти на кшталт git-dumper відновлюють увесь вихідний код і історію комітів, включно з колись видаленими секретами;
  • /storage/logs/laravel.log - стеки помилок, інколи персональні дані;
  • /composer.json, composer.lock - точні версії залежностей для пошуку відомих вразливостей;
  • резервні копії й дампи (backup.sql, .env.bak, index.php~), залишені в публічних каталогах.

Як захиститися:

  • document root = public/ - головне правило;
  • у Nginx - заборона прихованих файлів, крім .well-known (потрібен для сертифікатів Let's Encrypt і security.txt):
location ~ /\.(?!well-known).* {
    deny all;
}
  • не класти в public/ нічого, крім того, що має бути публічним. Файли користувачів - через storage:link лише для публічного диска, приватні - через контролер з перевіркою прав;
  • не деплоїти .git на сервер, якщо він не потрібен (збірка артефакту в CI);
  • регулярна перевірка ззовні: curl -I https://example.com/.env має повертати 404 чи 403. Такі перевірки варто додати в моніторинг.

WAF-правила (наприклад, у Cloudflare), що блокують запити до .env, .git, wp-admin, phpmyadmin, - корисний додатковий рубіж, але не заміна правильному document root.

Докладніше в документації: Laravel: налаштування Nginx

Бекап захищає від багатьох сценаріїв: помилкового DELETE, збою диска, зламу, програм-вимагачів, що шифрують дані й вимагають викуп. Але лише якщо його зроблено правильно.

Правило 3-2-1:

  • 3 копії даних (основна + дві резервні);
  • на 2 різних носіях чи типах сховищ;
  • 1 копія поза основною інфраструктурою - інший провайдер, регіон, обліковий запис.

Захист від вимагачів і зловмисників:

  • зловмисник, що отримав доступ до сервера, видалить і бекапи, якщо сервер має права на їх видалення. Тому:
    • сервер має лише право дописувати нові копії, але не видаляти чи перезаписувати старі;
    • незмінні копії - Object Lock в S3-сумісних сховищах (режим compliance), версіонування бакетів;
    • окремий обліковий запис для бекапів, до якого немає доступу з продакшену;
  • офлайн- чи ізольовані копії - CISA рекомендує тримати хоча б одну копію поза мережею.

Шифрування: бекапи містять усі персональні дані й секрети. Вони мають бути зашифровані, а ключ - зберігатися окремо від бекапів (і не лише на тому самому сервері).

Що бекапити:

  • базу даних (дамп чи фізична копія + журнали для відновлення на момент у часі);
  • файли користувачів (storage/app, бакет S3);
  • конфігурацію й секрети (зашифрованими) - без них відновлений застосунок не запуститься.

Найважливіше - перевірка відновлення. Бекап, який жодного разу не відновлювали, - лише надія. Регулярне (автоматизоване) відновлення в окреме оточення з перевіркою:

  • дамп розгортається без помилок;
  • ключові таблиці мають очікувану кількість записів;
  • застосунок запускається на відновлених даних.

Так заодно вимірюється реальний час відновлення - і він часто неприємно дивує.

Моніторинг: сповіщення, якщо бекап не створився чи його розмір різко змінився (і раптове зменшення - ознака проблеми).

Докладніше в документації: CISA: посібник з протидії програмам-вимагачам

php artisan env:encrypt шифрує файл оточення, щоб його можна було безпечно зберігати в репозиторії - разом з кодом, з історією змін і рев'ю, але без відкритих секретів.

php artisan env:encrypt --env=production
# створює .env.production.encrypted, виводить ключ (показується один раз)
  • шифр за замовчуванням - AES-256-CBC (можна змінити через --cipher);
  • ключ генерується автоматично або передається через --key;
  • --prune - видалити вихідний відкритий файл після шифрування;
  • --readable - шифрувати кожне значення окремо, залишаючи назви змінних відкритими: у diff видно, яка змінна змінилася, без розкриття значення.

Розшифрування на сервері під час деплою:

php artisan env:decrypt --env=production --key="$LARAVEL_ENV_ENCRYPTION_KEY"

Ключ береться з опції --key або змінної оточення LARAVEL_ENV_ENCRYPTION_KEY. Тобто на сервер (чи в CI) потрапляє один секрет замість десятків.

Що це дає:

  • секрети версіонуються разом з кодом - відомо, хто й коли змінив конфігурацію;
  • новий член команди отримує доступ до конфігурації оточення через один ключ;
  • немає «живих» .env, що пересилаються в месенджерах.

Обмеження й ризики:

  • увесь захист - в одному ключі. Його витік відкриває всі секрети з усієї історії репозиторію. Ключ зберігають у менеджері секретів CI чи хостингу, а не поруч з кодом;
  • ротація секретів все одно потрібна - шифрування файлу не скасовує заміну скомпрометованих значень;
  • історія: зашифровані версії лишаються в Git назавжди. Якщо ключ колись витік, старі версії з тоді чинними секретами теж розкриті;
  • доступ «все або нічого»: будь-хто з ключем бачить усі секрети оточення. Для розмежування доступу краще повноцінний менеджер секретів (Vault, AWS Secrets Manager, Doppler) чи SOPS з ключами для різних людей.

Добрий компроміс для невеликих команд: зашифрований .env.production у репозиторії, ключ - у змінних CI/хостингу, розшифрування на етапі деплою.

Докладніше в документації: Laravel: шифрування файлів оточення

Сертифікати - найчастіше від Let's Encrypt (безкоштовні, на 90 днів) через протокол ACME. Короткий термін - свідомий вибір: компрометований сертифікат швидше перестає діяти, а автоматизація стає обов'язковою.

Автоматизація замість ручного оновлення:

  • Caddy чи FrankenPHP отримують і оновлюють сертифікати автоматично, без жодних налаштувань;
  • Certbot з таймером systemd для Nginx/Apache;
  • хмарні балансувальники й CDN (Cloudflare, AWS) керують сертифікатами самі.

Прострочений сертифікат - одна з найпоширеніших причин «падіння» сайту, тому навіть з автоматизацією потрібен моніторинг терміну дії зі сповіщенням за 2-3 тижні.

Конфігурація TLS - не вигадувати власну, а брати перевірену: Mozilla SSL Configuration Generator генерує налаштування для Nginx, Apache, HAProxy під профіль:

  • Modern - лише TLS 1.3 (сучасні клієнти);
  • Intermediate - TLS 1.2 і 1.3 з надійними шифрами (рекомендований для більшості сайтів);
  • Old - для дуже старих клієнтів (уникати).

Що має бути в налаштуваннях:

  • вимкнені SSL 3.0, TLS 1.0 і 1.1;
  • шифри з прямою секретністю (ECDHE) і AEAD (AES-GCM, ChaCha20-Poly1305);
  • HSTS (Strict-Transport-Security) після того, як HTTPS працює стабільно;
  • редирект з HTTP на HTTPS для сайту (для API - краще відмова);
  • OCSP stapling - якщо CA його підтримує (Let's Encrypt відмовляється від OCSP на користь коротших сертифікатів і CRL).

Перевірка: SSL Labs Server Test (оцінка A/A+), testssl.sh для внутрішніх серверів.

Внутрішній трафік: TLS, що закінчується на балансувальнику чи Cloudflare, лишає незашифрованим шлях до сервера застосунку. Для Cloudflare - режим Full (strict) з сертифікатом на сервері (зокрема безкоштовним Origin CA), а не Flexible, де трафік до origin іде по HTTP.

Приватні ключі - доступні лише процесу вебсервера, не в репозиторії, не в бекапах без шифрування.

Докладніше в документації: Mozilla SSL Configuration Generator

Контейнер - не віртуальна машина: він ділить ядро з хостом, і помилки конфігурації можуть дати вихід за його межі. Основні правила:

1. Не працювати від root.

FROM php:8.5-fpm-alpine
# ...
RUN addgroup -S app && adduser -S app -G app
USER app

Вразливість у застосунку, що дає виконання коду, в контейнері від root - це root у контейнері, і значно ближче до хоста.

2. Мінімальний образ. Alpine чи slim-варіанти, без компіляторів, curl, git і пакетів «на всяк випадок». Менше програм - менше вразливостей і інструментів для зловмисника. Багатоетапне збирання (multi-stage) - залежності й ассети збираються в одному етапі, а в фінальний образ потрапляє лише результат.

3. Жодних секретів в образі. COPY .env . чи ARG API_KEY лишаються в шарах образу назавжди - будь-хто з доступом до образу їх дістане (docker history, розпакування шарів). Секрети - змінними оточення чи змонтованими файлами під час запуску; для збирання - --mount=type=secret. Плюс .dockerignore з .env, .git, node_modules.

4. Файлова система лише для читання, де можливо (read_only: true у Compose), з окремими томами для storage/ і тимчасових файлів.

5. Обмеження прав контейнера:

  • cap_drop: [ALL] і лише потрібні можливості;
  • no-new-privileges: true;
  • ніколи privileged: true і монтування /var/run/docker.sock у контейнер застосунку - це фактично root на хості.

6. Оновлення й сканування:

  • закріплені версії базових образів (а ще краще - дайджест) і регулярне перезбирання з оновленою базою;
  • сканування вразливостей образів у CI: Trivy, Grype, Docker Scout.

7. Мережа й ресурси: контейнер бази не публікує порт назовні, ліміти пам'яті й CPU (захист від виснаження ресурсів).

8. Health check і журнали в stdout - щоб оркестратор бачив стан, а журнали не накопичувалися в контейнері.

Пастка закріплення: «плаваючий» тег (php:8.5-fpm) може раптово принести несумісні зміни, а закріплений назавжди - перестати отримувати виправлення безпеки. Рішення - закріплена версія + автоматичні PR оновлень (Renovate, Dependabot).

Докладніше в документації: OWASP: безпека Docker

Сервер, щойно отримавши публічну IP-адресу, за лічені хвилини починає отримувати спроби підбору паролів SSH і сканування портів. Базовий захист:

1. SSH:

  • вхід лише за ключами, паролі вимкнено (PasswordAuthentication no);
  • заборонено вхід root (PermitRootLogin no) - окремий користувач з sudo;
  • сучасні ключі (Ed25519), захищені парольною фразою;
  • доступ до SSH - лише з певних адрес чи через VPN/bastion (WireGuard, Tailscale), або хоча б fail2ban проти перебору.

Mozilla публікує рекомендовану конфігурацію OpenSSH з безпечними алгоритмами.

2. Фаєрвол - відкрито лише потрібне:

ufw default deny incoming
ufw allow 22/tcp        # або лише з адреси VPN
ufw allow 80,443/tcp
ufw enable

База даних, Redis, панелі моніторингу - не слухають публічний інтерфейс. Окрема пастка Docker: опубліковані порти (ports: 5432:5432) обходять ufw, бо Docker сам керує правилами iptables. Порти служб - лише на 127.0.0.1 або без публікації.

3. Оновлення: автоматичні оновлення безпеки (unattended-upgrades в Ubuntu/Debian), регулярне оновлення ядра з перезавантаженням.

4. Принцип найменших прав:

  • застосунок працює від окремого непривілейованого користувача;
  • права на файли: код - лише для читання процесом PHP, запис - лише в storage/ і bootstrap/cache/;
  • без chmod 777 «щоб запрацювало».

5. Мінімум служб: видалити непотрібне ПЗ, не встановлювати phpMyAdmin і подібні панелі на продакшені.

6. Журнали й моніторинг: спроби входу, sudo, зміни в системних файлах, незвичне навантаження. Журнали - на окремий сервер, щоб зловмисник не міг їх стерти.

7. Інфраструктура як код: налаштування через Ansible, cloud-init чи образи - відтворювано й перевірено, а не «руками колись налаштований сервер», про який ніхто не пам'ятає подробиць.

Керовані платформи (Laravel Cloud, Forge, Ploi, контейнерні платформи) беруть частину цього на себе - але відповідальність за доступи, секрети й оновлення застосунку лишається за командою.

Докладніше в документації: Mozilla: рекомендації для OpenSSH

Значення за замовчуванням у PHP розраховані на зручність розробки. Для продакшену частину треба змінити.

Не розкривати інформацію:

expose_php = Off          ; без заголовка X-Powered-By: PHP/8.5.x
display_errors = Off      ; помилки не виводяться користувачу
display_startup_errors = Off
log_errors = On           ; але записуються в журнал
error_reporting = E_ALL

Точна версія PHP у заголовку підказує зловмиснику, які відомі вразливості перевіряти. Виведені помилки розкривають шляхи файлів і фрагменти коду.

Обмежити ресурси (захист від виснаження):

memory_limit = 256M
max_execution_time = 30
max_input_time = 60
post_max_size = 20M
upload_max_filesize = 10M
max_input_vars = 1000

Вимкнути небезпечне:

allow_url_include = Off   ; include за URL - класичний шлях до виконання чужого коду
allow_url_fopen = Off     ; якщо застосунку не потрібно (HTTP-клієнти працюють через curl)

disable_functions - вимкнути функції виконання команд (exec, shell_exec, system, passthru, proc_open, popen), якщо застосунок їх не використовує. Обережно: Laravel-черги, Horizon, деякі пакети й команди artisan можуть потребувати proc_open - перевіряти, а не вимикати наосліп. Для CLI і FPM можна мати різні налаштування.

open_basedir обмежує каталоги, доступні PHP. Корисно на спільному хостингу, але це не межа безпеки (історично обходилося) і помітно сповільнює роботу з файлами. У контейнерах і на виділених серверах ізоляцію краще робити засобами ОС.

Сесії (якщо використовується нативна сесія PHP):

session.cookie_httponly = 1
session.cookie_secure = 1
session.use_strict_mode = 1
session.cookie_samesite = Lax

Laravel має власну систему сесій з налаштуваннями в config/session.php, тож тут важливіше перевірити її.

OPcache для продакшену: opcache.validate_timestamps = 0 (швидкість), але тоді після деплою OPcache треба скидати - інакше працюватиме старий код, включно з невиправленою вразливістю.

Актуальна версія PHP - найважливіше налаштування: версії, що не отримують виправлень безпеки, мають відомі невиправлені вразливості.

Докладніше в документації: OWASP: конфігурація PHP

Протокол SMTP не перевіряє відправника: будь-хто може надіслати лист з From: security@your-app.com. Три DNS-записи дозволяють поштовим сервісам відрізнити справжній лист від підробки.

SPF - які сервери мають право відправляти пошту домену:

your-app.com.  TXT  "v=spf1 include:mailgun.org include:_spf.google.com -all"

Отримувач перевіряє IP-адресу сервера-відправника. Обмеження: SPF перевіряє технічну адресу конверта (Return-Path), а не видимий користувачу From, і ламається при пересиланні листів.

DKIM - криптографічний підпис листа:

mg._domainkey.your-app.com.  TXT  "k=rsa; p=MIGfMA0..."

Поштовий сервіс підписує заголовки й тіло приватним ключем, отримувач перевіряє підпис публічним ключем з DNS. Лист не можна змінити дорогою, а підпис прив'язаний до домену.

DMARC - політика, що зв'язує все разом:

_dmarc.your-app.com.  TXT  "v=DMARC1; p=reject; rua=mailto:dmarc@your-app.com; adkim=s; aspf=s"
  • вимагає вирівнювання (alignment): домен у видимому From має збігатися з доменом, що пройшов SPF чи DKIM. Саме це захищає від підробки адреси, яку бачить користувач;
  • політика: p=none (лише звіти), p=quarantine (у спам), p=reject (відхилити);
  • rua - щоденні агреговані звіти: хто й скільки листів відправляє від імені домену.

Чому це питання безпеки, а не лише доставки:

  • фішинг від вашого імені: без DMARC зловмисник надсилає «Скиньте пароль за посиланням» з вашого домену, і листи виглядають справжніми;
  • листи скидання пароля й коди входу, що потрапили в спам чи відхилені, - користувачі не можуть увійти й звертаються в підтримку, де їх легше обдурити соціальною інженерією;
  • з 2024 року Gmail і Yahoo вимагають від масових відправників (понад 5000 листів на день до Gmail) SPF, DKIM і DMARC, а від усіх відправників - щонайменше SPF чи DKIM; без них листи потрапляють у спам або відхиляються.

Як впроваджувати без зламаної пошти:

  1. SPF і DKIM для кожного сервісу, що відправляє від вашого домену (Mailgun, SES, CRM, служба підтримки);
  2. DMARC з p=none і звітами - кілька тижнів дивитися, хто ще відправляє;
  3. поступово quarantine, потім reject.

Окремий піддомен для транзакційної пошти (mg.your-app.com) ізолює її репутацію від маркетингових розсилок.

Домени без пошти теж треба захистити: v=spf1 -all і p=reject, інакше їх використають для підробки.

Докладніше в документації: RFC 7489: DMARC

WAF (Web Application Firewall) - фільтр HTTP-запитів перед застосунком. Хмарні WAF (Cloudflare, AWS WAF) працюють на краю мережі, ще до вашого сервера.

Що він добре робить:

  • поглинає DDoS-атаки мережевого рівня й об'ємні HTTP-флуди - ваш сервер їх не бачить;
  • блокує відомі шаблони атак (керовані правила для SQL-ін'єкцій, XSS, відомих CVE популярного ПЗ) - захист «на час», поки вразливість не виправлена в коді;
  • відсікає ботів і сканери: запити до /.env, /wp-admin, /phpmyadmin, підозрілі User-Agent, перевірки на кшталт Managed Challenge;
  • обмеження частоти на рівні краю - для логіну, пошуку, API;
  • геоблокування, списки IP, правила за ASN.

Чого WAF не робить:

  • не виправляє вразливостей у логіці застосунку: BOLA (чужий id в URL), відсутня авторизація, бізнес-логіка - для WAF це звичайні коректні запити;
  • не бачить усього: зашифровані дані в тілі, нестандартні формати, атаки, розтягнуті в часі;
  • обходиться кодуванням і варіаціями payload-ів - сигнатурний захист не буває повним.

WAF - додатковий шар, а не заміна безпечному коду.

Головна пастка - відкритий origin. Якщо IP-адреса сервера відома (історичні DNS-записи, піддомен без проксі, заголовки листів, сертифікати в журналах Certificate Transparency), зловмисник іде напряму на сервер, оминаючи WAF і захист від DDoS.

Як закрити origin:

  • фаєрвол приймає 80/443 лише з діапазонів IP Cloudflare (список публікується й змінюється - його треба оновлювати);
  • Authenticated Origin Pulls (mTLS між Cloudflare і сервером) - сервер перевіряє клієнтський сертифікат Cloudflare;
  • Cloudflare Tunnel - сервер узагалі не має відкритих вхідних портів, з'єднання ініціює агент з сервера;
  • нова IP-адреса після підключення проксі, якщо стара вже «засвітилася»;
  • усі піддомени, що ведуть на той самий сервер, - через проксі.

Справжній IP клієнта: за проксі Laravel бачить IP Cloudflare. Потрібно довіряти заголовкам лише від проксі (trustProxies з діапазонами Cloudflare) і брати CF-Connecting-IP - інакше ліміти частоти й журнали працюватимуть з неправильними адресами.

Докладніше в документації: Cloudflare: захист origin-сервера

Класичний підхід: у секретах CI лежать статичні ключі хмарного облікового запису (AWS_ACCESS_KEY_ID / AWS_SECRET_ACCESS_KEY) з правами на деплой.

Проблеми статичних ключів:

  • живуть роками - їх рідко ротують, бо це болісно;
  • витікають: у журналах збирання, через скомпрометовану залежність чи action у пайплайні, через неуважний echo, через форк з доступом до секретів;
  • працюють звідусіль - вкрадений ключ можна використати з будь-якого комп'ютера;
  • часто мають завеликі права («адміністратор, щоб точно запрацювало»).

OIDC (OpenID Connect) - без збережених секретів:

  1. на кожен запуск пайплайну CI-платформа (GitHub Actions, GitLab CI) видає короткоживучий підписаний токен з даними про запуск: репозиторій, гілка, середовище, workflow;
  2. хмарний провайдер (AWS, GCP, Azure) довіряє CI-платформі як провайдеру ідентичності й обмінює цей токен на тимчасові облікові дані на хвилини;
  3. довіра обмежена умовами: «лише репозиторій org/shop, лише гілка main, лише оточення production».
permissions:
  id-token: write   # дозволити запуску отримати OIDC-токен
  contents: read

steps:
  - uses: aws-actions/configure-aws-credentials@v4
    with:
      role-to-assume: arn:aws:iam::123456789012:role/deploy-shop
      aws-region: eu-central-1

Що це дає:

  • нема чого красти - у секретах CI немає довгоживучих ключів;
  • облікові дані живуть хвилини і прив'язані до конкретного запуску;
  • точні умови: пул-реквест з форку чи інша гілка роль не отримають.

Що важливо налаштувати правильно:

  • умови довіри (claims) мають бути вузькими - лише repo без гілки чи середовища дозволить будь-якій гілці (зокрема з необережного PR) деплоїти в продакшен;
  • права ролі - найменші: деплой конкретного сервісу, а не адміністратор облікового запису;
  • захист оточень у CI (обов'язкове затвердження для production).

Решта гігієни CI: закріплення сторонніх actions за хешем коміту (а не тегом), мінімальні permissions для GITHUB_TOKEN, обережність з pull_request_target, секрети не потрапляють у журнали.

Докладніше в документації: GitHub Actions: OpenID Connect

У хмарі застосунок отримує права не через ключі в .env, а через роль, прикріплену до сервера чи контейнера (IAM-роль інстансу, workload identity). Облікові дані видає сервіс метаданих за внутрішньою адресою 169.254.169.254.

Чому це зручно: немає статичних ключів, тимчасові облікові дані оновлюються автоматично.

Чому це небезпечно без захисту: будь-яка вразливість, що дозволяє змусити сервер зробити HTTP-запит (SSRF - «завантажити зображення за URL», генерація PDF з HTML, вебхук на адресу користувача), дає зловмиснику доступ до метаданих:

http://169.254.169.254/latest/meta-data/iam/security-credentials/app-role

і облікових даних ролі. Кілька відомих масштабних витоків даних почалися саме так.

Захист сервісу метаданих:

  • IMDSv2 обов'язковий (AWS): спершу PUT-запит за сесійним токеном, потім запити з заголовком токена. Типова SSRF дозволяє лише GET без власних заголовків - і токен отримати не може. Для нових інстансів IMDSv2 варто вимагати явно (HttpTokens=required);
  • hop limit = 1 - відповідь сервісу метаданих не проходить через додатковий мережевий «стрибок»: контейнер без host-мережі не дістане метадані хоста;
  • у Kubernetes - IRSA/workload identity замість ролі вузла: кожен под отримує власну роль.

Принцип найменших прав для ролі:

  • лише потрібні дії й ресурси: s3:PutObject і s3:GetObject на arn:aws:s3:::shop-uploads/*, а не s3:* на *;
  • окремі ролі для веб-застосунку, воркерів черг, задач бекапу - компрометація одного не відкриває решту;
  • жодних прав на IAM (створення користувачів і ролей) у застосунку;
  • умови: обмеження за VPC, тегами, мережею;
  • регулярний аудит невикористаних прав (IAM Access Analyzer та аналоги).

Захист від SSRF у коді лишається обов'язковим: перевірка URL і IP після розв'язання DNS, заборона приватних діапазонів і 169.254.0.0/16, вимкнені редиректи.

Виявлення: журнали хмарного провайдера (CloudTrail) з підозрілими діями від імені ролі застосунку (наприклад, виклики з невідомих IP) - сигнал до негайного реагування.

Докладніше в документації: AWS: налаштування сервісу метаданих (IMDS)

Ротація секретів потрібна регулярно (обмежити шкоду від непоміченого витоку) і негайно після підозри на компрометацію. Складність - не зламати роботу під час заміни.

Загальний принцип - період, коли діють обидва ключі:

  1. створити новий секрет;
  2. налаштувати систему приймати і старий, і новий;
  3. перевести всіх, хто використовує секрет, на новий;
  4. відкликати старий.

Так працює ротація ключів API партнерів, паролів до бази (два користувачі чи дві паролі в PostgreSQL), підписів вебхуків.

APP_KEY у Laravel шифрує cookie (зокрема сесійну), зашифровані атрибути моделей (каст encrypted), дані Crypt::encrypt(). Проста заміна ключа:

  • розлогінить усіх користувачів - старі cookie неможливо розшифрувати;
  • зламає зашифровані в базі дані - їх більше неможливо прочитати.

М'яка ротація через APP_PREVIOUS_KEYS:

APP_KEY="base64:новий..."
APP_PREVIOUS_KEYS="base64:старий..."
  • шифрування - завжди новим ключем;
  • розшифрування - спершу новим, потім по черзі попередніми.

Користувачі лишаються в системі, а сесії поступово перешифровуються новим ключем.

Але дані в базі самі не перешифруються. Значення, зашифровані старим ключем, лишаються такими, доки їх не перезапишуть. Перед тим як прибрати старий ключ із APP_PREVIOUS_KEYS, потрібна міграція даних: прочитати й зберегти кожне зашифроване значення (команда, що проходить по моделях частинами). Інакше видалення старого ключа - знову втрата даних.

Що ще залежить від APP_KEY: підписані URL (URL::signedRoute) - старі посилання стануть недійсними, якщо підпис не перевіряється попередніми ключами; знімки стану Livewire підписані ключем застосунку - відкриті сторінки отримають помилку при наступній дії.

Організаційно:

  • менеджер секретів (Vault, AWS Secrets Manager, Doppler, хмарні сховища) - центральне місце, журнал доступу, автоматична ротація для баз даних;
  • перелік, де використовується кожен секрет - без нього ротація перетворюється на пошук, що зламалося;
  • регламент реагування: хто і як ротує секрети при витоку, скільки часу це займає - відпрацьоване заздалегідь, а не вперше під час інциденту.

Докладніше в документації: Laravel: м'яка ротація ключів шифрування