Увійти Реєстрація
Вакансії
Вакансії Laravel Компанії Статистика
Підготовка
Як підготуватися Співбесіди Тестування Документація
Блог
Всі статті Серії
Екосистема
Пакети Ресурси Проєкти Інструменти Події Відео
Інше
Про нас Реклама

Питання на співбесіді: Сервіс-контейнер

Питання з реальних співбесід з відповідями: Laravel і PHP, бази даних, JavaScript і фронтенд, Git, Docker, API, безпека й архітектура. Тими самими темами, що й тести.

9 питань

Обидва кажуть контейнеру, як створювати сервіс. Різниця - у тому, скільки разів це станеться.

bind() створює новий екземпляр щоразу:

$this->app->bind(ReportBuilder::class, function ($app) {
    return new ReportBuilder($app->make(Connection::class));
});

app(ReportBuilder::class) === app(ReportBuilder::class);   // false

singleton() створює один раз і повертає той самий обʼєкт до кінця запиту:

$this->app->singleton(WeatherClient::class, function ($app) {
    return new WeatherClient(config('services.weather.key'));
});

app(WeatherClient::class) === app(WeatherClient::class);   // true

Є ще scoped() - як singleton, але скидається на кожному запиті. Це важливо для Octane, де застосунок живе між запитами й звичайний singleton зберігав би стан довше, ніж треба.

Що обирати. Singleton доречний, коли створення дороге (клієнт із конфігурацією, зʼєднання) або коли стан має бути спільним. bind() - коли обʼєкт накопичує стан і два різних місця не повинні його ділити.

Головна пастка singleton - утримання стану. Сервіс, що накопичує щось усередині, віддасть ці дані наступному, хто його запросить:

class Basket
{
    private array $items = [];

    public function add(Item $item): void
    {
        $this->items[] = $item;   // у singleton лишиться на весь запит
    }
}

Під Octane це вже не «на запит», а між запитами - і дані одного користувача протікають до іншого. Тому в singleton кладуть сервіси без стану, а стан тримають явно.

Докладніше в документації: Сервіс-контейнер

Контейнер уміє будувати класи сам: читає конструктор через рефлексію й рекурсивно створює залежності.

class InvoiceService
{
    public function __construct(private PdfRenderer $pdf, private Mailer $mailer) {}
}

// у контролері достатньо оголосити - контейнер створить усе дерево
public function send(InvoiceService $invoices) { /* ... */ }

Без прив'язки працює, якщо всі залежності - конкретні класи без скалярних параметрів.

Прив'язка потрібна в трьох випадках:

  1. Інтерфейс. Контейнер не вгадує реалізацію:
$this->app->bind(PaymentGateway::class, StripeGateway::class);

Без цього - виняток Target [PaymentGateway] is not instantiable.

  1. Скалярні параметри - ключ API, таймаут. Їх передають контекстною прив'язкою чи атрибутом #[Config('services.stripe.key')].

  2. Особливий спосіб створення або один екземпляр - клієнт з налаштуванням, singleton() для дорогого об'єкта.

Порада: не реєструйте прив'язку для кожного класу «про всяк випадок». Конкретні класи контейнер створить сам, а зайві рядки в провайдері лише ускладнюють пошук того, що справді налаштовано.

Докладніше в документації: Розв'язання без конфігурації

Service Container (IoC-контейнер) керує залежностями класів і виконує dependency injection. Він уміє автоматично будувати об'єкти, рекурсивно резолвлячи їхні залежності через type-hints конструктора.

// біндинг інтерфейсу до реалізації (зазвичай у Service Provider)
$this->app->bind(PaymentGateway::class, StripeGateway::class);

// тепер усюди, де просять PaymentGateway, прийде StripeGateway
public function __construct(private PaymentGateway $gateway) {}
  • bind() - нова реалізація щоразу.
  • singleton() - один екземпляр на весь життєвий цикл запиту.
  • app(PaymentGateway::class) - ручне резолвлення.

Це серце Laravel: контролери, middleware, події - усе резолвиться через контейнер.

Докладніше в документації: Service Container

Dependency Injection - патерн, за якого клас отримує залежності ззовні (зазвичай через конструктор), а не створює їх сам. Це знижує зв'язування й полегшує тестування (можна підсунути мок).

class OrderController
{
    public function __construct(
        private PaymentGateway $gateway, // інжектується контейнером
    ) {}
}

У Laravel DI працює «з коробки»: контейнер читає type-hints і автоматично будує граф залежностей. Інжектити можна й у методи контролера (method injection), зокрема сам Request.

Докладніше в документації: Dependency Injection

Атрибути переносять налаштування контейнера з провайдера ближче до класу, якого вони стосуються.

#[Bind] на інтерфейсі - яку реалізацію впроваджувати, з урахуванням оточення:

#[Bind(RedisEventPusher::class)]
#[Bind(FakeEventPusher::class, environments: ['local', 'testing'])]
interface EventPusher {}

Замінює $this->app->bind(EventPusher::class, ...) у провайдері.

#[Singleton] і #[Scoped] на класі - скільки екземплярів:

#[Singleton]
class ExchangeRates {}

Singleton - один на весь процес, Scoped - один на запит чи завдання.

Контекстні атрибути на параметрах - що саме впровадити:

public function __construct(
    #[Config('app.timezone')] private string $timezone,
    #[Storage('s3')] private Filesystem $disk,
    #[CurrentUser] private User $user,
) {}

Є також Cache, DB, Log, Auth, Context, Give, RouteParameter, Tag.

Коли що обирати: атрибут зручний, коли правило належить самому класу й читається разом з ним. Провайдер лишається місцем для складної логіки створення, залежної від конфігурації, і для прив'язок до чужих класів, які не можна позначити атрибутом.

Докладніше в документації: Атрибут Bind

Через контекстні атрибути чи контекстну прив'язку - тоді залежність видно в конструкторі, а не всередині методів.

Атрибутами (найкоротше):

class ReportExporter
{
    public function __construct(
        #[Storage('reports')] private Filesystem $disk,
        #[Config('reports.per_page')] private int $perPage,
        #[Log('reports')] private LoggerInterface $log,
    ) {}
}

Контекстною прив'язкою в провайдері - коли атрибут на чужому класі не поставиш:

$this->app->when(ReportExporter::class)
    ->needs('$perPage')
    ->giveConfig('reports.per_page');

$this->app->when(ReportExporter::class)
    ->needs(Filesystem::class)
    ->give(fn () => Storage::disk('reports'));

Чим це краще за Storage::disk('reports') усередині методу:

  • залежності чесно перелічені в конструкторі - видно, від чого клас залежить;
  • у тесті їх підставляють напряму, без підміни фасадів;
  • різним класам можна дати різні реалізації того самого інтерфейсу.

Власні атрибути створюють, реалізувавши контракт ContextualAttribute з методом resolve().

Докладніше в документації: Контекстні атрибути

Contextual binding дозволяє віддавати різні реалізації одного інтерфейсу залежно від класу, що його запитує.

$this->app->when(PhotoController::class)
    ->needs(Filesystem::class)
    ->give(fn () => Storage::disk('local'));

$this->app->when(VideoController::class)
    ->needs(Filesystem::class)
    ->give(fn () => Storage::disk('s3'));

Тобто PhotoController отримає локальний диск, VideoController - S3, хоча обидва просять Filesystem.

Споріднені можливості:

  • giveTagged() - впорснути всі сервіси з певним тегом.
  • Прив'язка примітивів: ->needs('$apiKey')->give(config('services.x.key')).

Корисно, коли одна абстракція має кілька конфігурацій у різних частинах застосунку.

Докладніше в документації: Contextual Binding

У класичному PHP-FPM застосунок народжується й помирає з кожним запитом, тож singleton() фактично означає «один на запит». Під Octane чи у воркері черги процес живе годинами - і різниця стає критичною.

  • singleton() - один екземпляр на весь процес. Під Octane він переживає запит і обслуговує наступних користувачів.
  • scoped() - один екземпляр на запит чи завдання. Контейнер скидає його на початку кожного.
$this->app->singleton(ExchangeRates::class);   // незмінні дані - безпечно
$this->app->scoped(CurrentCart::class);        // стан користувача - лише scoped

Класична помилка:

$this->app->singleton(CartService::class, fn ($app) => new CartService($app['request']->user()));

Під Octane перший користувач «приклеїться» до сервісу, і наступні побачать його кошик.

Правила:

  • синглтон не тримає стану запиту: користувача, Request, локаль, налаштування з сесії;
  • якщо сервісу потрібен запит - scoped() або передавати запит у метод, а не в конструктор;
  • статичні властивості й кеш у пам'яті класу так само переживають запит.

Те саме стосується воркерів черги: завдання N бачить синглтони, створені під час завдання N-1.

Докладніше в документації: Атрибут Scoped

Методом extend() контейнера - він отримує вже створений сервіс і повертає те, що віддаватиметься всім споживачам.

// AppServiceProvider::register()
$this->app->extend(GeocoderInterface::class, function (GeocoderInterface $geocoder, Application $app) {
    return new CachedGeocoder($geocoder, $app->make('cache.store'));
});
final class CachedGeocoder implements GeocoderInterface
{
    public function __construct(private GeocoderInterface $inner, private Repository $cache) {}

    public function locate(string $address): Coordinates
    {
        return $this->cache->remember('geo:' . md5($address), 86400, fn () => $this->inner->locate($address));
    }
}

Це патерн «декоратор»: той самий інтерфейс, а всередині - оригінал плюс нова поведінка. Код, що просить GeocoderInterface, нічого не помічає.

Чому це краще за альтернативи:

  • не треба наслідувати клас пакета й підміняти прив'язку - пакет може змінити конструктор;
  • декоратори нашаровуються: кеш поверх журналу поверх повторів, кожен простий і тестується окремо.

Суміжні інструменти:

  • resolving() - викликати код щоразу, коли сервіс створюється (налаштувати, а не замінити);
  • tag() і tagged() - зібрати всі реалізації інтерфейсу, щоб передати їх масивом.

Докладніше в документації: Розширення прив'язок