Увійти Реєстрація
Вакансії
Вакансії Laravel Компанії Статистика
Підготовка
Як підготуватися Співбесіди Тестування Документація
Блог
Всі статті Серії
Екосистема
Пакети Ресурси Проєкти Інструменти Події Відео
Інше
Про нас Реклама

Питання на співбесіді з Безпека

Питання з реальних співбесід з відповідями: Laravel і PHP, бази даних, JavaScript і фронтенд, Git, Docker, API, безпека й архітектура. Тими самими темами, що й тести.

103 питань

Content Security Policy (CSP) - заголовок відповіді, яким сервер каже браузеру, звідки дозволено завантажувати й виконувати ресурси на цій сторінці: скрипти, стилі, зображення, шрифти, фрейми, запити fetch.

Content-Security-Policy: default-src 'self'; script-src 'self' 'nonce-r4nd0m'; img-src 'self' https://cdn.example.com; object-src 'none'; base-uri 'self'; frame-ancestors 'none'

Головна ціль - зменшити наслідки XSS. Навіть якщо нападник зміг вставити <script> у сторінку, браузер його не виконає: скрипт не має дозволеного джерела чи правильного nonce. CSP - другий рубіж: основний захист від XSS - екранування виводу, а CSP спрацьовує, коли екранування десь пропустили.

Основні директиви:

  • default-src - запасне правило для всіх типів ресурсів;
  • script-src, style-src, img-src, connect-src (куди можна робити fetch/WebSocket), font-src, frame-src;
  • object-src 'none' - заборона застарілих плагінів;
  • base-uri 'self' - захист від підміни <base>, через яку відносні посилання на скрипти ведуть на чужий домен;
  • form-action - куди можна відправляти форми;
  • frame-ancestors - хто може вбудовувати сторінку у фрейм (захист від clickjacking).

Що CSP блокує за замовчуванням, щойно задано script-src:

  • інлайнові скрипти (<script>...</script>, onclick="...", javascript: у посиланнях);
  • eval() і new Function() - без 'unsafe-eval'.

Чого CSP не дає:

  • не захищає від CSRF, SQL-ін'єкцій та логічних помилок;
  • 'unsafe-inline' у script-src майже повністю знецінює захист від XSS - тому інлайнові скрипти дозволяють через nonce чи хеш, а не через 'unsafe-inline'.

У Laravel вбудованого middleware для CSP немає: заголовок ставлять власним middleware або пакетом spatie/laravel-csp, а Vite::useCspNonce() додає nonce до тегів, які генерує @vite.

Докладніше в документації: MDN: Content Security Policy

Clickjacking - нападник вбудовує ваш сайт у невидимий <iframe> на своїй сторінці й розміщує його над власною приманкою: «Натисніть, щоб отримати приз». Користувач думає, що клікає по кнопці нападника, а насправді натискає «Видалити акаунт», «Підтвердити переказ» чи «Надати доступ» на вашому сайті - зі своєю активною сесією.

<!-- сторінка нападника -->
<iframe src="https://bank.example/transfer?to=attacker" style="opacity:0; position:absolute; top:0"></iframe>
<button>Отримати подарунок</button>

Захист - заборонити вбудовувати сторінки у фрейми на чужих сайтах.

1. CSP frame-ancestors - сучасний спосіб:

Content-Security-Policy: frame-ancestors 'none'
Content-Security-Policy: frame-ancestors 'self' https://partner.example
  • 'none' - сторінку не можна вбудувати ніде;
  • 'self' - лише на сторінках того самого походження;
  • можна перелічити довірені домени.

2. X-Frame-Options - старий заголовок, ще корисний для старих браузерів:

X-Frame-Options: DENY
X-Frame-Options: SAMEORIGIN

ALLOW-FROM застарів і сучасними браузерами не підтримується - для вибіркового дозволу лише frame-ancestors. Якщо задано обидва заголовки, браузери з підтримкою CSP використовують frame-ancestors.

Що варто знати:

  • frame-ancestors не працює в тегу <meta> - лише в HTTP-заголовку;
  • захищати потрібно всі сторінки з діями, а не лише головну: найчастіше атакують налаштування облікового запису, підтвердження платежів, сторінки OAuth-згоди;
  • JavaScript-захист на кшталт «якщо top !== self, перейти на верхній рівень» (frame busting) легко обходиться атрибутом sandbox у фреймі нападника - заголовки надійніші;
  • якщо сайт справді має вбудовуватися (віджети, платіжні форми), - вбудовувати лише окремі сторінки з явним переліком дозволених доменів, а не весь застосунок.

Додатковий бар'єр - cookie сесії з SameSite=Lax чи Strict: у фреймі на чужому сайті браузер не надішле таку cookie, і користувач виявиться неавтентифікованим.

Докладніше в документації: OWASP: захист від clickjacking

Браузери історично вміли «вгадувати» тип вмісту (MIME sniffing): якщо сервер віддав файл як text/plain, а всередині схоже на HTML чи JavaScript, браузер міг обробити його як HTML чи скрипт. Це допомагало погано налаштованим серверам, але відкривало вразливість.

Атака: користувач завантажує на ваш сайт файл, нібито зображення чи текст, але з вмістом-скриптом. Якщо потім цей файл підключають як <script src="/uploads/avatar.jpg"> (наприклад, через XSS, що дозволяє лише посилання на свій домен) чи відкривають напряму, браузер може «впізнати» в ньому HTML або JavaScript і виконати.

X-Content-Type-Options: nosniff вимикає вгадування:

X-Content-Type-Options: nosniff
  • скрипти виконуються лише з JavaScript-типом (text/javascript та подібні) - файл з image/jpeg у <script> буде заблоковано;
  • стилі застосовуються лише з text/css;
  • браузер довіряє заголовку Content-Type, а не вмісту.

Що з цього випливає для бекенду:

  • правильний Content-Type для всього, що віддає сервер: JSON - application/json, JavaScript - text/javascript. З nosniff неправильний тип ламає сайт одразу, тому помилки знаходяться швидко;
  • файли користувачів - з типом, визначеним сервером за вмістом, а не за назвою файлу від користувача. Небезпечні типи (HTML, SVG з можливими скриптами) - з Content-Disposition: attachment, щоб браузер завантажував їх, а не відкривав;
  • окремий домен для користувацького контенту (як githubusercontent.com) - найнадійніший захист: навіть якщо файл виконається, він не матиме доступу до cookie й даних основного сайту.

Як додати в Laravel: власний middleware для групи web або налаштування вебсервера (Nginx/Caddy) для всіх відповідей. Заголовок дешевий і майже не має побічних ефектів - його ставлять завжди, разом з Referrer-Policy, frame-ancestors і CSP.

Докладніше в документації: MDN: X-Content-Type-Options

Коли користувач переходить за посиланням чи сторінка завантажує сторонній ресурс (зображення, скрипт), браузер надсилає заголовок Referer - адресу сторінки, звідки прийшов запит.

Чим це небезпечно: URL часто містить те, що не повинно потрапляти на інші сайти:

  • токени - посилання для скидання пароля (/reset-password?token=...), підтвердження email, запрошення;
  • ідентифікатори й персональні дані - /orders/9921, /patients/42, пошукові запити з іменами;
  • внутрішні адреси адмінок і службових сторінок.

Якщо на сторінці скидання пароля є посилання на зовнішній сайт чи підключено сторонній скрипт аналітики, токен опиниться в їхніх логах.

Referrer-Policy керує, скільки інформації передавати:

Значення Що отримує інший сайт
no-referrer нічого
same-origin повний URL лише для свого походження, іншим - нічого
strict-origin лише походження (https://example.com/), і нічого при переході з HTTPS на HTTP
strict-origin-when-cross-origin повний URL для своїх, лише походження для чужих, нічого при пониженні до HTTP
unsafe-url завжди повний URL - небезпечно
Referrer-Policy: strict-origin-when-cross-origin

strict-origin-when-cross-origin - типове значення сучасних браузерів, якщо політику не задано. Але покладатися на значення за замовчуванням не варто - краще задати явно.

Для чутливих сторінок (скидання пароля, сторінки з токенами в URL) - no-referrer на рівні сторінки чи окремого посилання:

<meta name="referrer" content="no-referrer">
<a href="https://external.example" rel="noreferrer">...</a>

Кращий підхід - не тримати секрети в URL узагалі: токен з посилання одразу обміняти на сесію чи прибрати з адресного рядка після першого використання (history.replaceState чи редирект на чисту адресу).

Аналітика: деякі маркетингові інструменти покладаються на повний Referer. Компроміс - strict-origin-when-cross-origin, а не unsafe-url: для аналізу джерел трафіку зазвичай досить домену.

Докладніше в документації: MDN: Referrer-Policy

Відкритий редирект - сайт перенаправляє на адресу з параметра запиту, не перевіряючи її:

// вразливо
return redirect($request->query('return_to'));
https://bank.example/login?return_to=https://bank-example.attacker.io/login

Посилання веде на справжній домен банку - користувач і поштовий фільтр йому довіряють. Після входу (чи одразу) людину перекидає на фішингову копію, яка просить «повторно ввести пароль» чи дані картки.

Чим ще небезпечно:

  • крадіжка токенів в OAuth: якщо redirect_uri чи проміжний редирект відкритий, код авторизації чи токен може піти на сайт нападника;
  • обхід перевірок «дозволених доменів» в інших системах, що довіряють вашому домену;
  • SSRF, якщо сервер сам переходить за такими редиректами.

Як повертати користувача безпечно:

1. Лише відносні шляхи свого сайту:

$target = $request->query('return_to', '/');

$isLocalPath = str_starts_with($target, '/')
    && ! str_starts_with($target, '//')
    && ! str_contains($target, '\\');

return redirect($isLocalPath ? $target : '/');

//attacker.io - це протокол-відносний URL на чужий домен, а деякі браузери трактують /\attacker.io так само. Тому перевірка лише на початковий / недостатня.

2. Дозволений список - якщо потрібні переходи на інші домени (піддомени, партнери): порівнювати розібраний хост (parse_url) з переліком, а не шукати підрядок (str_contains($url, 'example.com') пропустить example.com.attacker.io).

3. Не передавати URL у параметрі взагалі: зберігати ціль у сесії. Саме так працює Laravel: middleware auth запам'ятовує запитану сторінку (url.intended), а після входу redirect()->intended('/dashboard') повертає туди - URL не проходить через параметр, який може змінити нападник.

4. Ідентифікатори замість адрес: ?next=orders з мапою на маршрути замість довільного URL.

Проміжна сторінка «Ви переходите на зовнішній сайт ...» - компроміс, якщо зовнішні переходи справді потрібні (наприклад, посилання в повідомленнях користувачів).

Докладніше в документації: OWASP: неперевірені редиректи

Автентифікація відповідає на питання «хто ви», авторизація - «що вам дозволено». Більшість реальних витоків даних - не злам паролів, а відсутня чи неповна перевірка доступу: OWASP Top 10 ставить «Broken Access Control» на перше місце.

Заборонено за замовчуванням (deny by default): доступ дозволяється, лише якщо є явне правило, що його дозволяє. Будь-яка непередбачена ситуація - відмова.

// погано: дозволено всім, крім явно заборонених
if ($user->is_banned) {
    abort(403);
}

// добре: заборонено всім, крім явно дозволених
if (! $user->can('update', $post)) {
    abort(403);
}

Чому це важливо: при «дозволено за замовчуванням» кожна забута перевірка - вразливість. При «заборонено за замовчуванням» забута перевірка - лише непрацююча функція, яку помітять і виправлять.

Перевірки - лише на сервері. Приховати кнопку «Видалити» в інтерфейсі - це UX, а не захист:

  • запит можна відправити напряму (curl, консоль браузера, змінений клієнт);
  • мобільний застосунок можна декомпілювати й побачити всі ендпойнти;
  • у Livewire будь-який публічний метод компонента можна викликати з браузера.

Сервер має перевіряти права на кожну дію, незалежно від того, що показує інтерфейс.

Практичні принципи:

  • перевірка на кожен запит, а не лише при вході на сторінку: права могли змінитися, а запит - бути підробленим;
  • централізовано: у Laravel - політики й гейти, а не розкидані if ($user->role === 'admin') по контролерах;
  • найменші права: користувач і сервіс отримують лише ті можливості, що потрібні для роботи;
  • перевіряти конкретний об'єкт, а не лише тип дії: «може редагувати пости» ≠ «може редагувати цей пост»;
  • відмова - без зайвих деталей: 403 чи 404 без пояснення, які саме права відсутні.

Тестування: для кожної дії - тест, що користувач без прав отримує відмову. Позитивні сценарії перевіряються природно під час розробки, а відсутність заборони помічають лише тоді, коли її шукають.

Докладніше в документації: OWASP: авторизація

Вертикальне підвищення привілеїв - звичайний користувач отримує можливості вищої ролі: адміністратора, модератора, менеджера.

Приклади:

  • адмінка доступна за адресою /admin, і перевіряється лише вхід, а не роль;
  • ендпойнт POST /users/7/role не перевіряє, хто змінює роль;
  • поле is_admin можна передати у формі профілю (масове призначення);
  • роль зберігається на клієнті (у cookie без підпису, у localStorage) - і її можна змінити.

Горизонтальне підвищення привілеїв - користувач отримує доступ до даних чи дій іншого користувача того самого рівня.

Приклади:

  • /invoices/1041 - змінив число в адресі й бачиш чужий рахунок;
  • PATCH /addresses/88 змінює адресу іншого клієнта;
  • завантаження файлу за прямим посиланням без перевірки власника.

Горизонтальні вразливості трапляються частіше: перевірку ролі зазвичай пам'ятають (адмінка - очевидна мішень), а перевірку власності конкретного запису забувають у кожному новому ендпойнті.

Як захищатися:

Від вертикального:

  • маршрути адмінки - в окремій групі з перевіркою ролі на рівні групи (middleware, політики);
  • зміна ролей і прав - окремі ендпойнти з суворою авторизацією й журналом аудиту;
  • роль - на сервері, а не в даних від клієнта.

Від горизонтального:

  • пошук через власника: $request->user()->invoices()->findOrFail($id) - чужий запис просто не знайдеться;
  • політики з перевіркою $invoice->user_id === $user->id (чи належності до команди/організації);
  • обмеження вкладених маршрутів (scopeBindings) - дочірній запис має належати батьківському.

Комбінований випадок: менеджер однієї компанії (рівень «менеджер» - вертикально все гаразд) бачить дані іншої компанії (горизонтально - ні). У багатоорендних застосунках перевірка належності до орендаря (tenant) потрібна для кожної ролі, включно з адміністраторами клієнтів.

Тест-матриця: для кожного ендпойнта - запит від анонімного користувача, від звичайного користувача-власника, від іншого користувача того самого рівня й від нижчої ролі. Очікувані відповіді - явно в тестах.

Докладніше в документації: PortSwigger: контроль доступу

Гейти (gates) - замикання для дій, не прив'язаних до конкретної моделі:

// AppServiceProvider::boot()
Gate::define('view-reports', fn (User $user) => $user->hasRole('analyst'));
Gate::define('access-admin', fn (User $user) => $user->is_admin);

Політики (policies) - клас з правилами для однієї моделі:

php artisan make:policy PostPolicy --model=Post
class PostPolicy
{
    public function update(User $user, Post $post): bool
    {
        return $user->id === $post->author_id;
    }

    public function delete(User $user, Post $post): bool
    {
        return $user->id === $post->author_id || $user->is_moderator;
    }
}

Laravel знаходить політику за назвою (App\Models\Post → App\Policies\PostPolicy) або за атрибутом на моделі.

Як перевіряти:

// у контролері
Gate::authorize('update', $post);           // 403, якщо заборонено
if ($request->user()->cannot('delete', $post)) { abort(403); }

// у Blade - лише для відображення
@can('update', $post) <a href="...">Редагувати</a> @endcan

// у Form Request
public function authorize(): bool { return $this->user()->can('update', $this->route('post')); }

На маршрутах - middleware can:

Route::put('/posts/{post}', [PostController::class, 'update'])->can('update', 'post');
Route::get('/admin/reports', ReportController::class)->middleware('can:view-reports');
Route::post('/posts', [PostController::class, 'store'])->can('create', Post::class);

'post' - назва параметра маршруту: після прив'язки моделі в політику потрапить конкретний пост. Для дій без екземпляра (create) передається клас.

Що обрати:

  • політика - для всього, що стосується моделі (CRUD і власні дії). Логіка доступу до сутності - в одному місці;
  • гейт - для загальних можливостей (доступ до адмінки, звітів, функцій тарифу).

Пастки:

  • @can у шаблоні лише ховає кнопку - перевірка на сервері (контролер, маршрут) обов'язкова;
  • методи політики повинні повертати bool (або Response): забутий return дає null - і доступ заборонено, що безпечно, але збиває з пантелику;
  • гості: для неавтентифікованого користувача гейти й політики за замовчуванням повертають false, якщо параметр користувача не оголошено як ?User.

Докладніше в документації: Laravel: авторизація через middleware

За замовчуванням Laravel автоматично відмовляє неавтентифікованим користувачам у будь-якому гейті чи методі політики: метод навіть не викликається, а результат - false. Це безпечне значення за замовчуванням.

Щоб гість міг пройти перевірку, параметр користувача оголошують необов'язковим:

class PostPolicy
{
    public function view(?User $user, Post $post): bool
    {
        if ($post->is_published) {
            return true;   // опубліковане бачать усі, включно з гостями
        }

        return $user !== null && $user->id === $post->author_id;   // чернетку - лише автор
    }
}
Gate::define('view-pricing', fn (?User $user) => true);

Типові сценарії:

  • публічний перегляд опублікованих матеріалів і приватний - чернеток;
  • каталог для всіх, а ціни для партнерів - лише після входу;
  • форма зворотного зв'язку для гостей з обмеженням частоти.

Пастки:

1. ?User і забута перевірка на null:

public function view(?User $user, Post $post): bool
{
    return $user->id === $post->author_id || $post->is_published;   // помилка для гостя
}

Для гостя $user->id - звернення до властивості null: у PHP 8 це помилка (Attempt to read property "id" on null), а не false. Завжди перевіряти null першим.

2. Гостьовий доступ, відкритий занадто широко. Додали ?User у view, щоб показувати опубліковані пости, - і забули, що той самий метод використовується для перегляду чернеток у прев'ю. Кожен метод з ?User варто переглядати окремо: які гілки повертають true для гостя.

3. Неявна довіра до параметрів: «опубліковане» має визначатися полем у базі (is_published), а не параметром запиту (?preview=1).

4. Авторизація ≠ автентифікація маршруту. Middleware auth на маршруті відсіює гостей ще до політики. Якщо маршрут має бути доступним гостям частково, auth на ньому не ставлять, а розрізнення робить політика.

Тести для гостьових сценаріїв: перевірити, що гість бачить лише дозволене ($this->get(...)->assertOk() для опублікованого, assertForbidden()/assertNotFound() для чернетки), - саме тут найчастіше випадково відкривають приватні дані.

Докладніше в документації: Laravel: гості в авторизації

Проблема: рахунки, договори, вкладення листування лежать у сховищі, а посилання на них мають вигляд /storage/invoices/1041.pdf. Хто знає чи вгадає адресу, той завантажить файл - без перевірки прав.

Перше правило: приватні файли - не в публічній папці (public/, storage/app/public з посиланням storage:link), а на приватному диску. Віддає їх контролер з перевіркою прав:

Route::get('/invoices/{invoice}/download', function (Invoice $invoice) {
    Gate::authorize('download', $invoice);

    return Storage::disk('private')->download($invoice->path, "invoice-{$invoice->number}.pdf");
})->middleware('auth');

Підписані URL - коли файл треба віддати без входу (посилання в листі, вбудування в сторонній сервіс) або на обмежений час:

$url = URL::temporarySignedRoute(
    'invoices.download',
    now()->plus(hours: 24),
    ['invoice' => $invoice->id],
);
Route::get('/invoices/{invoice}/download', DownloadInvoiceController::class)
    ->name('invoices.download')
    ->middleware('signed');
  • до URL додаються expires і signature - HMAC від усієї адреси з ключем застосунку (APP_KEY);
  • зміна будь-якого параметра (invoice=1042) чи терміну дії робить підпис недійсним - 403;
  • після закінчення терміну посилання перестає працювати.

Що важливо розуміти:

  • підписаний URL - це «пред'явницький» доступ: будь-хто з посиланням отримає файл. Переслане, збережене в історії, потрапило в лог - доступ має кожен. Тому: короткий термін дії, а для чутливих документів - підпис плюс перевірка входу й прав;
  • ключ підпису - APP_KEY: його зміна робить недійсними всі видані посилання;
  • за проксі (Cloudflare, балансувальник) адреса, яку бачить Laravel, може відрізнятися від підписаної (схема, хост) - тоді допомагає signed:relative і підпис відносного URL (absolute: false);
  • одноразовість підписані URL не забезпечують - для одноразових посилань потрібна позначка в базі.

Для файлів у S3/R2 аналог - Storage::temporaryUrl(): підписане посилання сховища, і файл віддається напряму з нього, минаючи сервер застосунку.

Докладніше в документації: Laravel: підписані URL

Секрети - паролі до бази, APP_KEY, ключі API, токени платіжних систем - не повинні жити в коді. У Laravel їх зберігають у файлі .env, який:

  • ніколи не комітиться - він уже є в .gitignore стандартного проєкту;
  • має шаблон .env.example у репозиторії - з назвами змінних, але без справжніх значень;
  • на сервері доступний лише користувачу, від якого працює застосунок (chmod 600), і лежить поза публічним каталогом (public/).

У коді секрети читаються лише через конфігурацію: config('services.stripe.secret'), а env() - тільки у файлах config/*.php. Після php artisan config:cache виклики env() поза конфігурацією повертають null.

Якщо .env потрапив у Git (навіть на хвилину, навіть у приватний репозиторій):

  1. вважати всі секрети з файлу скомпрометованими і змінити їх - згенерувати нові ключі API, паролі до бази, новий токен бота. Це головний крок;
  2. видалити файл з репозиторію й додати в .gitignore;
  3. за потреби переписати історію (git filter-repo) - але це вже другорядне: копія могла лишитися у форках, клонах, кешах CI, на GitHub у вигляді доступних за хешем комітів.

Видалення файлу без ротації ключів нічого не захищає - автоматичні сканери знаходять секрети в публічних репозиторіях за лічені хвилини.

Профілактика:

  • сканування секретів перед пушем: GitHub secret scanning з push protection, gitleaks чи trufflehog у pre-commit або CI;
  • окремі ключі для кожного оточення (локальне, staging, продакшен) - витік локальних ключів не зачіпає продакшен;
  • ключі з найменшими правами - токен, якому потрібно лише читати, не повинен уміти писати;
  • для командної роботи - зашифрований .env (php artisan env:encrypt) чи менеджер секретів, а не пересилання файлу в месенджері.

Докладніше в документації: Laravel: конфігурація оточення

Інструменти, що допомагають під час розробки, на продакшені стають готовою розвідкою для зловмисника: вони показують запити до бази, змінні оточення, сесії, токени й внутрішню структуру застосунку. Сканери шукають їхні адреси автоматично.

Що перевірити перед запуском:

Що Чим небезпечне відкрите Як закрити
Laravel Telescope (/telescope) запити з тілами, SQL, винятки, вміст сесій і кешу лише --dev залежність або gate viewTelescope з переліком адмінів
Laravel Horizon (/horizon) дані завдань у черзі (часто з email чи id), можливість повторити чи видалити завдання Gate::define('viewHorizon', ...) - за замовчуванням на не-локальному середовищі доступу немає ні в кого, але ворота часто «відкривають» для зручності
Debugbar SQL з параметрами, сесія, конфігурація на кожній сторінці лише в require-dev, APP_DEBUG=false
Сторінка винятку (APP_DEBUG=true) стек викликів, шляхи, фрагменти коду, змінні оточення APP_DEBUG=false на продакшені
phpinfo(), info.php версії, модулі, змінні середовища, іноді ключі не тримати такі файли в public/
Pulse, Log Viewer та інші панелі метрики, логи з персональними даними авторизація через Gate
.env, .git, storage/, composer.json секрети й вихідний код корінь вебсервера - лише public/
адмінка й Filament повний доступ до даних canAccessPanel(), двофакторна автентифікація, бажано обмеження за IP чи VPN

Принципи:

  • dev-пакети - у require-dev, а на продакшені composer install --no-dev: якщо пакета немає, його неможливо випадково відкрити;
  • ворота (Gate) замість «таємної адреси» - змінений шлях /telescope-x7k2 не захист, його знаходять перебором і з логів;
  • перевірка ззовні: після деплою відкрити ці адреси без входу (чи прогнати сканер) - очікується 404 чи 403, а не сторінка інструменту;
  • автоматичний тест: Pest-тест, що гість отримує 403 на /horizon і /telescope, ловить випадкову зміну воріт ще до продакшену.

Додатковий шар - WAF чи правило на рівні проксі, що блокує типові службові шляхи (/phpinfo, /.env, /_ignition, /telescope) для всіх, крім адміністраторів. Але це доповнення до закритих інструментів, а не заміна.

Докладніше в документації: Laravel: розгортання

Застосунок часто підключається до бази під обліковим записом з усіма правами - root у MySQL чи postgres у PostgreSQL. Поки все працює, різниці не видно. Різниця з'являється, коли щось іде не так.

Що дає зловмиснику всемогутній користувач:

  • через SQL-ін'єкцію - не лише читання даних, а DROP DATABASE, читання й запис файлів сервера (LOAD DATA, COPY ... TO PROGRAM у PostgreSQL для суперкористувача), створення нових користувачів;
  • через вкрадений .env - повний контроль над усіма базами на сервері, а не лише над даними застосунку.

Принцип найменших прав - кожен обліковий запис має лише те, що йому справді потрібно:

Користувач Права
застосунок SELECT, INSERT, UPDATE, DELETE на свою базу
міграції (деплой) + CREATE, ALTER, DROP, INDEX на свою базу
аналітика, звіти лише SELECT, бажано на репліці
бекап читання й блокування, без зміни даних
-- PostgreSQL
CREATE ROLE app LOGIN PASSWORD '...';
GRANT CONNECT ON DATABASE shop TO app;
GRANT SELECT, INSERT, UPDATE, DELETE ON ALL TABLES IN SCHEMA public TO app;
GRANT USAGE, SELECT ON ALL SEQUENCES IN SCHEMA public TO app;

Інші правила:

  • база не доступна з інтернету: слухає лише внутрішню мережу чи localhost, порт закритий фаєрволом;
  • окремі користувачі для кожного застосунку на спільному сервері бази - витік одного не відкриває інші;
  • з'єднання з TLS, якщо база на іншому сервері;
  • довгі випадкові паролі, різні для кожного оточення;
  • журнал підключень і помилок автентифікації.

Практичний компроміс у Laravel: міграції часто запускають тим самим користувачем, що й застосунок. Окреме підключення для міграцій (--database=migrations) з ширшими правами - кращий варіант для продакшену.

Докладніше в документації: OWASP: безпека баз даних

У Laravel-проєкті кореневий каталог сайту (document root) - лише public/. Там лежать index.php і зібрані ассети. Усе інше - код, .env, storage/, vendor/, .git/ - має бути поза доступом вебсервера.

Типова помилка - document root вказує на корінь проєкту:

root /var/www/shop;          # неправильно
root /var/www/shop/public;   # правильно

Тоді за прямими посиланнями доступні:

  • /.env - паролі до бази, APP_KEY, ключі API. Сканери перевіряють цей шлях на мільйонах сайтів щодня;
  • /.git/ - з каталогу .git інструменти на кшталт git-dumper відновлюють увесь вихідний код і історію комітів, включно з колись видаленими секретами;
  • /storage/logs/laravel.log - стеки помилок, інколи персональні дані;
  • /composer.json, composer.lock - точні версії залежностей для пошуку відомих вразливостей;
  • резервні копії й дампи (backup.sql, .env.bak, index.php~), залишені в публічних каталогах.

Як захиститися:

  • document root = public/ - головне правило;
  • у Nginx - заборона прихованих файлів, крім .well-known (потрібен для сертифікатів Let's Encrypt і security.txt):
location ~ /\.(?!well-known).* {
    deny all;
}
  • не класти в public/ нічого, крім того, що має бути публічним. Файли користувачів - через storage:link лише для публічного диска, приватні - через контролер з перевіркою прав;
  • не деплоїти .git на сервер, якщо він не потрібен (збірка артефакту в CI);
  • регулярна перевірка ззовні: curl -I https://example.com/.env має повертати 404 чи 403. Такі перевірки варто додати в моніторинг.

WAF-правила (наприклад, у Cloudflare), що блокують запити до .env, .git, wp-admin, phpmyadmin, - корисний додатковий рубіж, але не заміна правильному document root.

Докладніше в документації: Laravel: налаштування Nginx

Бекап захищає від багатьох сценаріїв: помилкового DELETE, збою диска, зламу, програм-вимагачів, що шифрують дані й вимагають викуп. Але лише якщо його зроблено правильно.

Правило 3-2-1:

  • 3 копії даних (основна + дві резервні);
  • на 2 різних носіях чи типах сховищ;
  • 1 копія поза основною інфраструктурою - інший провайдер, регіон, обліковий запис.

Захист від вимагачів і зловмисників:

  • зловмисник, що отримав доступ до сервера, видалить і бекапи, якщо сервер має права на їх видалення. Тому:
    • сервер має лише право дописувати нові копії, але не видаляти чи перезаписувати старі;
    • незмінні копії - Object Lock в S3-сумісних сховищах (режим compliance), версіонування бакетів;
    • окремий обліковий запис для бекапів, до якого немає доступу з продакшену;
  • офлайн- чи ізольовані копії - CISA рекомендує тримати хоча б одну копію поза мережею.

Шифрування: бекапи містять усі персональні дані й секрети. Вони мають бути зашифровані, а ключ - зберігатися окремо від бекапів (і не лише на тому самому сервері).

Що бекапити:

  • базу даних (дамп чи фізична копія + журнали для відновлення на момент у часі);
  • файли користувачів (storage/app, бакет S3);
  • конфігурацію й секрети (зашифрованими) - без них відновлений застосунок не запуститься.

Найважливіше - перевірка відновлення. Бекап, який жодного разу не відновлювали, - лише надія. Регулярне (автоматизоване) відновлення в окреме оточення з перевіркою:

  • дамп розгортається без помилок;
  • ключові таблиці мають очікувану кількість записів;
  • застосунок запускається на відновлених даних.

Так заодно вимірюється реальний час відновлення - і він часто неприємно дивує.

Моніторинг: сповіщення, якщо бекап не створився чи його розмір різко змінився (і раптове зменшення - ознака проблеми).

Докладніше в документації: CISA: посібник з протидії програмам-вимагачам

Питання з реальних технічних співбесід - 103 питання у 7 темах, розібраних із відповідями. Нижче - розбивка за рівнями та темами, якщо хочете звузити підготовку.

Рівні
Junior 35 Middle 37 Senior 31

Готуєтесь до співбесіди не просто так: зараз на сайті 90 відкритих вакансій Laravel і PHP. Переглянути вакансії