Увійти Реєстрація
Вакансії
Вакансії Laravel Компанії Статистика
Підготовка
Як підготуватися Співбесіди Тестування Документація
Блог
Всі статті Серії
Екосистема
Пакети Ресурси Проєкти Інструменти Події Відео
Інше
Про нас Реклама

Питання на співбесіді з Laravel

Питання з реальних співбесід з відповідями: Laravel і PHP, бази даних, JavaScript і фронтенд, Git, Docker, API, безпека й архітектура. Тими самими темами, що й тести.

378 питань

Змусити застосунок падати на ліниве завантаження під час розробки й тестів - тоді N+1 не доходить до рев'ю.

// AppServiceProvider::boot()
Model::preventLazyLoading(! app()->isProduction());

Тепер $post->author без попереднього with('author') у локальному оточенні й тестах кидає LazyLoadingViolationException. Тести, що проходять сторінку, ловлять пропущені with() автоматично.

У продакшені не падати, а повідомляти:

Model::handleLazyLoadingViolationUsing(function (Model $model, string $relation) {
    Log::warning('Lazy loading', ['model' => $model::class, 'relation' => $relation]);
});

Model::shouldBeStrict() вмикає разом три перевірки: ліниве завантаження, мовчазне відкидання атрибутів поза $fillable і звернення до відсутніх атрибутів.

Інші інструменти:

  • Model::automaticallyEagerLoadRelationships() - Laravel сам довантажить зв'язок для всієї колекції, щойно звернулися до нього в однієї моделі. Зручна страховка, але приховує, які дані сторінка насправді тягне;
  • chaperone() на hasMany - дочірні моделі отримують посилання на батька без зайвого запиту ($comment->post у циклі);
  • лічильник запитів у тестах: перевірка, що сторінка робить не більше N запитів незалежно від кількості записів.

Пастка: ліниве завантаження в Blade-компонентах і вкладених Livewire-компонентах ховається найкраще - саме там ця заборона окупається.

Докладніше в документації: Заборона лінивого завантаження

Вбудованих каналів чотири - mail, database, broadcast, vonage. Усе інше - Slack, Telegram, SMS українського провайдера, пуші - або пакет, або власний канал.

Канал - це клас з одним методом:

class TelegramChannel
{
    public function __construct(private TelegramClient $client)
    {
    }

    public function send(object $notifiable, Notification $notification): void
    {
        $chatId = $notifiable->routeNotificationFor('telegram');

        if ($chatId === null) {
            return;
        }

        $this->client->sendMessage($chatId, $notification->toTelegram($notifiable));
    }
}

Підключення в сповіщенні:

class VacancyPublished extends Notification
{
    public function via(object $notifiable): array
    {
        return [TelegramChannel::class, 'mail'];
    }

    public function toTelegram(object $notifiable): string
    {
        return "Нова вакансія: {$this->vacancy->title}";
    }
}

Куди слати - вирішує сам отримувач:

class User extends Authenticatable
{
    public function routeNotificationForTelegram(): ?string
    {
        return $this->telegram_chat_id;
    }
}

Навіщо це, а не просто виклик API. Сповіщення дає те, чого ручний виклик не має: один клас описує повідомлення для всіх каналів одразу, via() вирішує канали за налаштуваннями користувача, ShouldQueue відправляє асинхронно, а Notification::fake() дозволяє перевірити відправлення в тесті без мережі.

Докладніше в документації: Сповіщення

Канали бувають трьох типів, і різниця між ними - саме в доступі.

Публічний - слухати може будь-хто, хто знає назву:

class VacancyPublished implements ShouldBroadcast
{
    public function broadcastOn(): Channel
    {
        return new Channel('vacancies');
    }
}

Годиться лише для того, що й так публічне.

Приватний - потребує авторизації:

public function broadcastOn(): PrivateChannel
{
    return new PrivateChannel('user.'.$this->user->id);
}

Правило описується в routes/channels.php:

Broadcast::channel('user.{userId}', function (User $user, int $userId) {
    return $user->id === $userId;
});

Клієнт спершу звертається до /broadcasting/auth, і лише отримавши підпис, підписується на канал.

Presence - приватний плюс список присутніх: хто зараз онлайн, хто друкує.

Де помиляються:

  • Публічний канал для приватних даних. Назву каналу видно у фронтенді, тож Channel('user.'.$id) слухається ким завгодно з перебором id.
  • Замикання авторизації, що завжди повертає true. Це те саме, що публічний канал, але виглядає безпечно.
  • Забувають, що подія несе всю модель. За замовчуванням у payload потрапляють усі публічні властивості - разом із полями, яких клієнт бачити не мусить. Формуйте payload явно через broadcastWith().
  • Приватні дані у назві каналу. Email чи токен у назві видно всім, хто дивиться трафік.

Практично: усе, що стосується конкретного користувача, - PrivateChannel; payload завжди явний.

Докладніше в документації: Бродкастинг

Починається все з простого $user->is_admin, далі зʼявляється редактор, потім модератор - і умови розповзаються по коду.

Крок перший - роль як enum:

enum Role: string
{
    case Admin = 'admin';
    case Editor = 'editor';
    case Author = 'author';
}

Це вже краще за рядки, але перевірки виду $user->role === Role::Editor розкидані по контролерах ламаються, щойно права ролі змінюються.

Крок другий - права, а не ролі. Код питає «чи можна публікувати», а не «чи ти редактор»:

Gate::define('publish', fn (User $user) => $user->hasPermission('publish'));

Роль стає лише набором прав, і зміна набору не потребує правок у коді.

Policy для дій над моделлю:

class PostPolicy
{
    public function update(User $user, Post $post): bool
    {
        return $user->hasPermission('posts.update')
            || $post->author_id === $user->id;
    }
}

before() для суперкористувача - щоб не дублювати перевірку в кожному методі:

public function before(User $user): ?bool
{
    return $user->isAdmin() ? true : null;
}

Повертати треба саме null, а не false: false заборонить дію остаточно й не дасть іншим методам відпрацювати.

Коли брати пакет. spatie/laravel-permission дає ролі, права й кеш перевірок з коробки. Він доречний, коли набір прав змінюють з адмінки; якщо ролей три й вони зашиті в код, enum із Policy простіший.

Що не забути: перевірки прав кешуються не самі - на кожен запит це кілька звернень до бази, тому права користувача варто завантажувати разом із ним.

Докладніше в документації: Авторизація

Політика відповідає на питання про один об'єкт: «чи може цей користувач переглянути цей рахунок?». Але дані витікають і там, де об'єкти беруться списком чи через вкладені маршрути, - і туди політика не дотягується, якщо її не викликали.

Три місця, де це трапляється:

1. Списки. Політика view не фільтрує Invoice::paginate(). Якщо запит не обмежено, сторінка покаже всі рахунки:

$invoices = $request->user()->invoices()->latest()->paginate();

Запит має починатися від користувача (чи від команди / тенанта), а не від моделі.

2. Вкладені маршрути. /users/{user}/posts/{post} без обмеження знайде пост 99, навіть якщо він належить іншому користувачу:

Route::get('/users/{user}/posts/{post}', ...)->scopeBindings();

scopeBindings() шукає пост через $user->posts(), а не по всій таблиці.

3. Пошук, експорт, API, черги. Будь-який код, що збирає дані поза звичайним контролером, - звіт, CSV, ендпойнт пошуку, - теж має обмежувати запит.

Як зробити це системно: глобальний скоп на модель для мультитенантності (з обережністю до withoutGlobalScopes()), репозиторій чи запит, що завжди починається від власника, і тест «користувач A не бачить даних користувача B» для кожного ендпойнта зі списком. UUID замість числових ID від цього не рятують - вони лише ускладнюють перебір.

Докладніше в документації: Обмеження прив'язки моделей

Права ламаються тихо: забута перевірка не дає помилки, вона просто дозволяє зайве. Тому їх тестують на двох рівнях.

1. Правило - напряму, через can():

it('lets only the author edit a draft', function () {
    $author = User::factory()->create();
    $post = Post::factory()->draft()->for($author)->create();

    expect($author->can('update', $post))->toBeTrue()
        ->and(User::factory()->create()->can('update', $post))->toBeFalse();
});

can() проходить увесь шлях: before, саму політику, after. Тест швидкий і точно вказує, яке правило зламалося.

2. Ендпойнт - що перевірку справді викликають:

it('forbids editing someone else\'s post', function () {
    $post = Post::factory()->create();

    $this->actingAs(User::factory()->create())
        ->put("/posts/{$post->id}", ['title' => 'Чуже'])
        ->assertForbidden();

    expect($post->fresh()->title)->not->toBe('Чуже');
});

Ідеальна політика нічого не варта, якщо контролер її не викликав - цей тест ловить саме таке.

Що варто покривати обов'язково:

  • «користувач A не бачить і не змінює даних користувача B» для кожного ресурсу;
  • гість, звичайний користувач, власник, адмін - матриця ролей для ключових дій;
  • списки й експорт, а не лише окремі сторінки;
  • denyAsNotFound() - що повертається саме 404.

Архітектурний тест на кшталт «кожен метод контролера, що змінює дані, викликає Gate::authorize» складно написати надійно, тому покладаються на тести ендпойнтів.

Докладніше в документації: Авторизація через модель користувача

Довідники - ролі, статуси, категорії, налаштування - це дані застосунку, а не демо. Вони потрібні на проді, і сідер для них має витримувати повторний запуск.

Не так:

Role::create(['slug' => 'admin', 'name' => 'Адміністратор']);

Другий запуск або впаде на унікальному індексі, або створить дубль.

Так:

foreach ([
    ['slug' => 'admin', 'name' => 'Адміністратор'],
    ['slug' => 'editor', 'name' => 'Редактор'],
] as $role) {
    Role::updateOrCreate(['slug' => $role['slug']], $role);
}

Ключ пошуку - стабільний ідентифікатор, а не id: автоінкремент на різних середовищах різний.

Обережно з updateOrCreate на довідниках, які редагують з адмінки. Він перезапише зміни, зроблені руками. Якщо назву дозволено міняти, оновлювати варто лише технічні поля:

Role::firstOrCreate(['slug' => 'editor'], ['name' => 'Редактор']);

firstOrCreate створює запис, якщо його немає, і не чіпає наявний.

Як запускати на проді:

php artisan db:seed --class=RolesSeeder --force

--force потрібен, бо в продакшн-середовищі Artisan питає підтвердження. Викликати db:seed без --class на проді небезпечно: DatabaseSeeder зазвичай тягне ще й демо-дані.

Альтернатива - зробити це міграцією. Тоді заповнення виконається рівно один раз і саме в потрібний момент деплою, а не за окремою командою, яку легко забути. Для довідника, від якого залежить код нового випуску, це надійніше.

Докладніше в документації: Наповнення бази

Мову зазвичай визначає middleware - з URL, налаштувань користувача чи заголовка браузера:

class SetLocale
{
    public function handle(Request $request, Closure $next): Response
    {
        $locale = $request->route('locale')
            ?? $request->user()?->locale
            ?? $request->getPreferredLanguage(['uk', 'en']);

        App::setLocale($locale);

        return $next($request);
    }
}

Де це стикається з кешем - три різні місця:

1. Кеш застосунку. Значення, покладене під ключем nav.items, буде віддане й іншій мові. Ключ має включати локаль:

Cache::remember('nav.items.'.app()->getLocale(), 3600, fn () => ...);

2. Кеш HTTP і CDN. Якщо мова визначається заголовком Accept-Language, а не URL, то одна адреса віддає різний вміст - і проксі роздасть усім ту версію, яка потрапила в кеш першою. Рятує або Vary: Accept-Language, або мова в URL.

3. Кеш маршрутів. route:cache фіксує маршрути один раз, тож локаль не може бути частиною визначення маршруту - лише параметром.

Чому мову краще тримати в URL. Окремі адреси на кожну мову - це єдиний варіант, який нормально індексується: у пошуку зʼявляються обидві версії, hreflang їх звʼязує, а посилання веде туди, куди вело в того, хто ним поділився. Мова в сесії всього цього не дає.

Дрібниця, яку часто пропускають: App::setLocale() не змінює локаль Carbon - для дат потрібен окремий Carbon::setLocale().

Докладніше в документації: Локалізація

Кожен провайдер завантажується на кожному запиті. Якщо він лише реєструє сервіс, потрібний в одному місці з сотні, це марна робота на всіх інших запитах.

Відкладений провайдер реєструється лише тоді, коли його сервіс справді резолвлять:

use Illuminate\Contracts\Support\DeferrableProvider;

class WeatherServiceProvider extends ServiceProvider implements DeferrableProvider
{
    public function register(): void
    {
        $this->app->singleton(WeatherClient::class, function ($app) {
            return new WeatherClient(config('services.weather.key'));
        });
    }

    /**
     * @return array<int, class-string>
     */
    public function provides(): array
    {
        return [WeatherClient::class];
    }
}

Laravel запамʼятовує зіставлення «сервіс → провайдер» у маніфесті й піднімає провайдер лише за потреби.

Умови, за яких це працює:

  • Провайдер має лише register(). Якщо є boot(), слухачі подій, маршрути чи публікація ресурсів - вони не виконаються, поки сервіс ніхто не запросить, тобто фактично ніколи.
  • provides() мусить перелічувати всі привʼязки. Забута привʼязка просто не знайдеться в контейнері.

Коли не варто: якщо провайдер реєструє щось, що потрібне майже завжди, відкладення дає нуль виграшу й додає місце для помилки.

Скільки це коштує. Виграш помітний на застосунку з десятками провайдерів; на невеликому - в межах похибки. Перед тим як відкладати, варто виміряти профайлером, а не робити це «про всяк випадок».

Докладніше в документації: Сервіс-провайдери

Через package discovery: пакет оголошує провайдер і фасади в секції extra.laravel свого composer.json.

"extra": {
    "laravel": {
        "providers": [
            "Acme\\Billing\\BillingServiceProvider"
        ],
        "aliases": {
            "Billing": "Acme\\Billing\\Facades\\Billing"
        }
    }
}

Після composer install чи update Laravel виконує package:discover, збирає ці оголошення з усіх пакетів і кешує список. Провайдер реєструється автоматично - у bootstrap/providers.php нічого дописувати не треба.

Як застосунку відмовитися від автопідключення - наприклад, щоб зареєструвати провайдер умовно лише локально:

"extra": {
    "laravel": {
        "dont-discover": ["barryvdh/laravel-debugbar"]
    }
}

"*" у dont-discover вимикає виявлення для всіх пакетів.

Що варто знати авторові пакета:

  • провайдер пакета має бути легким і бажано відкладеним, якщо лише реєструє прив'язки - він завантажується в кожному застосунку, що встановив пакет;
  • конфігурацію, міграції й шаблони пакет пропонує опублікувати (publishes()), а не копіює сам;
  • mergeConfigFrom() у register() дає значення за замовчуванням, які застосунок може перекрити своїм файлом.

Якщо після встановлення пакета щось «не підхопилося», перевіряють кеш: php artisan package:discover і optimize:clear.

Докладніше в документації: Виявлення пакетів

Правило unique - це SELECT перед вставкою. Між перевіркою й записом інший запит встигає вставити той самий email.

Запит A: SELECT ... email = 'a@x.com'   -> немає
Запит B: SELECT ... email = 'a@x.com'   -> немає
Запит A: INSERT a@x.com                 -> ок
Запит B: INSERT a@x.com                 -> дубль

Що робити:

  1. Унікальний індекс у базі - єдина справжня гарантія. Валідація лишається для зрозумілого повідомлення в нормальному випадку.
  2. Обробити порушення індексу - Laravel кидає UniqueConstraintViolationException, його перетворюють на ту саму помилку валідації. Або createOrFirst(), який робить це сам.
try {
    $user = User::create($data);
} catch (UniqueConstraintViolationException) {
    throw ValidationException::withMessages(['email' => __('validation.unique', ['attribute' => 'email'])]);
}

Деталі правила, про які питають:

  • при оновленні виключають поточний запис: Rule::unique('users')->ignore($user->id); ignore() ніколи не беруть з даних запиту - лише з моделі, інакше клієнт підставить чужий ID;
  • withoutTrashed() не враховує м'яко видалені записи;
  • регістр: Ada@x.com і ada@x.com різні для unique, тож email нормалізують до нижнього регістру ще до валідації.

Докладніше в документації: Правило unique

Для API валідація - це контракт: клієнти парсять помилки програмно, тож формат і поведінка мають бути передбачуваними.

Що Laravel дає з коробки: якщо запит очікує JSON (Accept: application/json), замість перенаправлення повертається 422:

{
    "message": "The email field is required. (and 1 more error)",
    "errors": {
        "email": ["The email field is required."],
        "items.0.quantity": ["The items.0.quantity field must be at least 1."]
    }
}

Вкладені ключі сплющуються в «крапкову» нотацію.

Що варто налаштувати:

  • Невідомі поля. #[FailOnUnknownFields] на запиті форми (або глобально FormRequest::failOnUnknownFields()) відхиляє поля, яких немає в правилах. Помилки клієнта на кшталт emial стають помітними одразу, а не тихо ігноруються.
  • Стабільні повідомлення. Клієнти не мають залежати від тексту - лише від ключів полів і HTTP-коду. Якщо потрібні машинні коди помилок, їх додають власним форматом відповіді.
  • Межі вхідних даних: max для рядків і масивів, ліміт розміру тіла запиту на вебсервері.
  • Мова повідомлень за заголовком Accept-Language, якщо API багатомовний.

Тести: assertUnprocessable() і assertInvalid([...])/assertJsonValidationErrors() фіксують контракт, щоб зміна правил не зламала клієнтів непомітно.

Докладніше в документації: Формат відповіді з помилками валідації

php artisan route:cache компілює всі маршрути в один PHP-файл у bootstrap/cache. Laravel більше не виконує routes/*.php на кожен запит, і реєстрація маршрутів стає майже миттєвою - на застосунках із сотнями маршрутів це помітно.

Коли він ламається чи заважає:

  • Маршрути не оновлюються. Після кешування нові маршрути не з'являються, доки кеш не перебудувати. Тому route:cache (чи optimize) виконують на кожному деплої, а локально не вмикають.
  • Маршрути, що залежать від стану під час реєстрації. Якщо в routes/web.php маршрути генеруються з бази чи з конфігурації, яка змінюється без деплою, кеш «заморозить» їх на момент збирання.
  • Конфлікт імен. Два маршрути з однаковим ім'ям без кешу мовчки перезаписують одне одного, а при кешуванні команда падає з помилкою - це навіть корисно.

Маршрути на замиканнях у сучасних версіях кешуються (їх серіалізують), але звичайна практика - контролери: їх легше тестувати й шукати.

Діагностика: php artisan route:list показує маршрути з кешу, якщо він є; route:clear прибирає кеш.

Докладніше в документації: Кешування маршрутів

Неявна прив'язка за замовчуванням шукає модель за первинним ключем. Є кілька рівнів налаштування - від простого до повного контролю.

Інша колонка для одного маршруту:

Route::get('/posts/{post:slug}', [PostController::class, 'show']);

Інша колонка для моделі завжди:

public function getRouteKeyName(): string
{
    return 'slug';
}

Власна логіка - наприклад, лише опубліковані пости для гостей:

public function resolveRouteBinding($value, $field = null): ?Model
{
    return $this->where($field ?? $this->getRouteKeyName(), $value)
        ->when(! auth()->user()?->isEditor(), fn ($q) => $q->published())
        ->first();
}

null дає 404.

Явна прив'язка в провайдері - коли параметр не відповідає моделі напряму:

Route::bind('user', fn (string $value) => User::where('name', $value)->firstOrFail());

Поряд корисне:

  • ->withTrashed() на маршруті - знаходити м'яко видалені моделі;
  • ->missing(fn () => redirect(...)) - що робити замість 404;
  • scopeBindings() - вкладена модель шукається через батьківську, і чужий ID не пройде.

Важливо: прив'язка моделі - це пошук, а не авторизація. Перевірку прав робить політика.

Докладніше в документації: Налаштування логіки розв'язання

Blade компілює шаблони в звичайний PHP і кешує в storage/framework/views, тож сам синтаксис майже нічого не коштує. Повільними сторінки роблять інші речі.

Що зазвичай гальмує:

  • Запити з шаблонів. $post->author->name у циклі без with() - N+1, найчастіша причина. Model::preventLazyLoading() ловить це в розробці.
  • Сотні компонентів. Кожен компонент з класом - створення об'єкта через контейнер, злиття атрибутів, окремий шаблон. Таблиця на 500 рядків з п'ятьма компонентами в рядку - тисячі рендерів.
  • Вкладені Livewire-компоненти в циклі - кожен зі своїм станом і запитами.
  • @include у великих циклах і важкі обчислення в шаблоні.
  • Перший запит після деплою, якщо шаблони не прекомпільовані.

Як виміряти: Debugbar чи Telescope показують кількість і час шаблонів і запитів; профайлер (SPX, Blackfire, Xdebug) - де саме витрачено час. Корисно порівняти час до рендеру й сам рендер.

Що робити:

  • php artisan view:cache (входить в optimize) на деплої;
  • жадібно завантажувати дані в контролері й передавати в шаблон готове;
  • у великих списках - простіший HTML замість глибоко вкладених компонентів; анонімні компоненти дешевші за компоненти з класом;
  • кешувати фрагменти, що рідко змінюються (Cache::remember навколо view()->render()), або всю гостьову сторінку на рівні CDN;
  • пагінація замість виводу всього.

Після змін - знову виміряти: оптимізація без вимірювань часто прискорює не те.

Докладніше в документації: Оптимізація завантаження представлень

Питання з реальних технічних співбесід - 378 питань у 43 темах, розібраних із відповідями. Нижче - розбивка за рівнями та темами, якщо хочете звузити підготовку.

Рівні
Junior 101 Middle 147 Senior 130

Готуєтесь до співбесіди не просто так: зараз на сайті 90 відкритих вакансій Laravel і PHP. Переглянути вакансії